Сторінка
3

Пабло Руїс Пікассо (1881-1973)

Після звільнення.

Картина "Бойня" (1944-1945, Нью-Йорк, Музей сучасного мистецтва) - останній трагічний добуток Пікассо.

Восени 1944 він привселюдно заявляє про свій вступ у комуністичну партію, але здається, не переймається її ідеями настільки, щоб виражати їх у своїх великих історичних здобутках, чого, імовірно, чекали від нього його політичні товариші ("Різанина в Кореї", 1951, Париж, музей Пікассо). Голуб, зображений на плакаті Всесвітнього конгресу прихильників світу в Парижеві (1949), виявився, імовірно, найбільш діючим проявом політичних переконань художника. Крім того, ця робота сприяла тому, що він став легендарною, всесвітньо відомою особистістю.

Післявоєнну творчість Пікассо можна назвати щасливим; він зближається з молодий Франсуазой Жило, з яким познайомився в 1945 і який подарує йому двох дітей, давши в такий спосіб теми його численних сімейних картин, могутніх і чарівних. Він їде з Парижа на південь Франції, відкриває для себе радість сонця, пляжу, моря. Він живе у Валлорисі (1948), потім у Каннах (1955), купує в 1958 замок Вовенарг і в 1961 усамітнюється в сільському будинку Нотр-дам-де-ви в Мужене. Картини, створені в 1945-1955, дуже середземноморські за духом, характерні своєю атмосферою язичеської ідилії і поверненням античних настроїв, що знаходять своє вираження в картинах і малюнках, створених наприкінці 1946 у залах музею Антиб, що став згодом музеєм Пікассо ("Радість життя"). Але особливо сильні в цей період відмовлення від декоративного запалу і пошуки нових виразних засобів. Усе це проявилося в численних літографіях (бл. 200 великих аркушів, листопад 1945 - квітень 1949), плакатах, ксилографіях і ліногравюрах, кераміку і скульптурі. Восени 1947 Пікассо починає працювати на фабриці "Мадура" у Валлорисе; захоплений проблемами ремесла і ручної праці, він сам виконує безліч блюд, декоративних тарілок, антропоморфних глечиків і статуеток у виді тварин ("Кентавр", 1958), іноді трохи архаїчних по манері, але завжди повних зачарування і дотепності. Особливо важливі в той період скульптури ("Вагітна жінка", 1950). Деякі з них ("Коза", 1950; "Мавпа з малям", 1952) зроблені з випадкових матеріалів (черево кози виконане зі старого кошика) і відносяться до шедеврів техніки ассамбляжа. У 1953 Франсуаза Жило і Пикассо розходяться. Це було для художника початком важкої моральної кризи, що луною віддається в чудовій серії малюнків, виконаних між кінцем 1953 і кінцем зими 1954; у них Пікассо, по-своєму, у що спантеличує й іронічній манері, виразив гіркоту старості і свій скептицизм стосовно самого живопису. У 1954 він зустрічається з Жаклин Доля, що у 1958 стане його дружиною і надихне його на серію дуже красивих портретів.

Здобутки останніх п'ятнадцяти років творчості художника дуже різноманітні і нерівні по якості ("Майстерня в Каннах", 1956, Париж, музей Пікассо). Можна, однак, виділити іспанське джерело натхнення ("Портрет художника, у наслідування Ель Греко", 1950, частка збори) і елементи тавромахії (можливо, тому, що Пікассо був жагучим шанувальником популярного на півдні Франції бою биків), виражені в малюнках і акварелях у дусі Гойї (1959-1968). Почуттям незадоволення власною творчістю відзначена серія інтерпретацій і варіацій на теми знаменитих картин "Дівчини на березі Сени. По Курбе" (1950, Базель, Художній музей); "Алжирські жінки. По Делакруа" (1955); "Меніни. По Веласкесу" (1957); "Сніданок на траві. По Мане" (1960). Ніхто з критиків не зміг дати задовільного пояснення цим дивним, зухвалим композиціям, навіть якщо вони знаходили своє завершення в дійсно чудовій картині ("Меніни", 17 серпня 1957, Барселона, музей Пікассо).

Музей Пікассо був відкритий у Барселоні, завдяки самому художнику, що у 1970 підніс у дарунок місту свої роботи. У 1985 музей Пікассо був відкритий і в Парижі (готель Салі); сюди ввійшли роботи, передані спадкоємцями художника, - більш 200 картин, 158 скульптур, колажі і тисячі малюнків, естампів і документів, а також особиста колекція Пікассо. Нові дарунки спадкоємців (1990) збагатили паризький музей Пікассо, Міський музей сучасного мистецтва в Парижеві і кілька провінційних музеїв (картини, малюнки, скульптури, кераміка, гравюри і літографії).

.