Сторінка
3

Організація козацького війська

Полковий суддя вів полковий суд, мав свою канцелярію і урядовців.

Полковий писар вів полкове діловодство.

Сотенні уряди були: сотник, сотенний осавул, хоружий і писар, їх функції в сотні були анальоґічні до функцій полкової старшини в полку.

Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своїм городі чи місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

Вибори старшини. Характеристичною ознакою козацької демократії було те, що військова старшина була виборна: вибирала її козацька рада. Рада могла таксамо й відібрати кожний уряд; старшина виконувала свої обов’язки »до військової ласки«, тобто поки дозволяло на це військо.

Гетьмана вибирала генеральна рада. Вибори відбувалися особливо врочисто. Коли рада вже зібралася, посередині радного кола, де стояла старшина, клали »клейноти«, відзнаки гетьманської влади, - булаву і бунчук. Був давній звичай, що гетьман, що уступав, клав булаву просто на землю, наче на знак, що гетьманська влада повинна коритися перед військом аж до землі. У пізніших часах клейноти клали на стіл, укритий роскішним килимом. Старшина ставила кандидатури, починалася нарада, осавули обходили військо, питаючись, за кого козаки стоять. Вибір відбувався не голосуванням, а криком, нераз доходило й до борні. Самовидець описує такий вибір на Чорній раді під Ніженем 1663. р.: »3араз крик зчинився, з обох сторін за гетьманство, — одні кричать: »Брюховецького на гетьмана!«, а другі кричать: »Сомка на гетьмана!« . а далі взяли; між собою битися«. Пізніше, в XVIII. в., кандидатура на гетьмана була вже між старшиною умовлена заздалегідь, і вибори проходили спокійно. За давнім звичаєм козаки проявляли свою згоду так, що кидали вгору шапки. Навіть іще при виборі Апостола »шапками на нього махали«. Вибраного гетьмана ставили на стіл посеред ради, щоб усе військо його бачило. Але найважніша була та хвилина, коли нововибраному вручали до рук булаву й укривали його бунчуком і корогвою, — це було символічне, передання влади.

Генеральну старшину обирала деколи генеральна рада, але частіше — рада старшини. Величко у свойому Літописі описує, як це 1700. р. Василь Кочубей зрікався уряду генерального писаря: »здав із себе той уряд писарський, поклавши публично перед гетьманом, на очах усієї старшини, в гетьманській столовій кімнаті, печать військову, подякував гетьманові і всій старшині«. Старшина приняла відмову до відома, але поклала собі відзначити Кочубея иншим урядом: »По його від’їзді з гетьманського дому, полковники і вся старшина врадили, що не бути йому нараз без уряду, й постановили передати йому уряд генерального судді. До цього й гетьман легко прихилився й наказав пошукати в скарбівниці ліску суддівську, чорну, гебанову, просто у срібло оправлену; другого, чи третього дня, коли полковники і вся старшина перед службою божою до гетьмана на Гончарівку з’їхалися, і Кочубей теж туди прибув, тоді несподівано дістав суддівський уряд від гетьмана і всієї старшини".

Полковника вибирала полкова рада. Так 1658. р. миргородський полковник Довгаль писав про свій вибір: »сотники й отамани і вся чернь миргородського полку подали мені шестопер, корогву, бубни, всі клейноти — і старшинство в полку миргородському мені вручили«. На подібний спосіб полкова рада вибирала й иншу полкову старшину, а сотенна рада вибирала своїх старшин.

Але принцип виборносте не все зберігали у повній чистоті.

Гетьмани нераз старалися зміцнити свою владу, занехували вибори й просто усували полковників, а на їх місце назначали нових. Перший Богдан Хмельницький дійшов до такого авторитету, що назначував полковників, яких сам хотів, не скликаючи на вибори ради. Пізніше наслідували його в цьому Петро Дорошенко, Многогрішний, Самойлович. Це й було в інтересі суцільносте війська, щоб нижчі військові ранґи були безпосередньо залежні від вищих і щоб старшина все могла усунути з уряду невідповідних людей.

Назначеному полковникові врочисто вручали відзнаки його уряду. Полк збирався на просторому майдані з усіма полковими й сотенними прапорами. Приїздив гетьманський делегат із новим полковником, їх витали хлібом-сіллю, грала полкова музика, похилялися прапори. Делегат повідомляв про назначения, полковий писар відчитував гетьманський універсал. Потім делегат вручав полковникові пірнач, полкову корогву і значок та літаври; старшини укривали свого коменданта шапками.

На Запорожжі найдовше зберігалися різні старовинні звичаї, яких допильновувала при виборах старшина. Так наприкінці обов’язок обраного був — двічі відмовлятися від уряду й аж за третім разом приймати вибір. Старі січові діди сипали на голову кошового пісок і обмазували його болотом, на те, щоб не забував про своє низьке походження й не вивищувався понад товариство.

Військові ранґи. Військові ступні, чи ранґи були спершу невпорядковані: раз мав вище значіння один уряд, то знову — инший. Що воно так було, на це вказує висота платень старшин в різних часах. Найстарший виказ зберігся з 1601. р. Тоді гетьман діставав 120 чи 200 поль. злотих, обозний і полковники по 30, осавули по 25, сотники по 15, пушкар 12, писар 10, десятник 9, хоружий і музика по 8, рядові козаки по 7, фірмани по 3 злоті.