Сторінка
3
Подібні пісні виконувалися й на Полтавщині. Від цього обряду з’явилася навіть приказка: «І чого ж це сюди всі збираються, наче тут каша закопана».На Волині відомі схожі ритуали. Дівчата починають ходити на вулицю тоді, як розтане вже сніг, стане тепло, у піст Великий. І на тому місці, що буде вулиця, закопують швірня од воза, щоб багато хлопців ходило, і приносять води бігучої (проточної, з річки чи струмка. — Л. А.) в роті, щоб хлопці бігли на вулицю, і викопують невеличку ямку, і в ту ямку кладуть гроші, щоб ходили хлопці багаті, і сиплють пшоно та мак, щоб було хлопців, як каші з маком, усяких — менших і більших. І ту ямку закидають так, щоб не знать було її, і собираються на вулицю кожен вечір, як є погода надворі».В обрядах, пов’язаних з «вулицею», каша — як страва із зернових, круп, хлібних зерен — символізує шлюбні стосунки, а отже — продовження і примноження роду. Таке ж значення вона мала і в родильній обрядовості (хрестильна каша пупорізної баби), у різдвяній (кутя), у поховальній (коливо, канун).Навесні діти й молодь, незважаючи на піст, ходили на веснянки, співали, танцювали, віддаючи данину весні, пробудженню природи. При цьому гучних веселощів не допускалося, всі ігри були пристойні, а харчування пісне. На четвертому тижні Великого посту в середу, тобто якраз посеред посту, в кожній хліборобській родині пекли так звані «хрести». Цей тиждень і називали в народі — Середохресна неділя, Середохресний тиждень, Хрести, Хрестопоклонний тиждень, Хрестці, Середопістя, Середохрестя.Із пшеничного (вчиненого або й прісного) пісного тіста робили качалочки, складали навхрест і запікали в печі на деку. Часто між качалочками або зверху хрести посипали свяченим маком. Винахідливіші господині ліпили два довгастенькі пиріжки з маком, складали їх один на один навхрест, ще й зверху притрушували свяченим маком.Хрестів пекли за кількістю членів родини, а також іще кілька, щоб кожен з’їв свій «хрестик» на здоров’я і добробут.
На Полтавщині у хрести вкладали барвінковий листочок і скручену червону нитку. Якщо після випікання вони залишалися цілими, неушкодженими, не почорнілими, то вірили, що життя їх господарю судилося довге й щасливе. Якщо ж листя й нитка ставали чорними, то це нібито віщувало нездужання чи коротке життя. Чотири хрести закладали у засіки з посівним зерном. Там вони лежали до початку польових робіт. Першого дня сівби хрести брали в поле, клали у чотирьох кутках ниви по сторонах світу: на сході й заході, на півдні й півночі. Тричі кланялися до землі та примовляли: «На тобі, нивко! Дай мені, нивко!». Бувало, що одного хреста сівачі ховали собі за пазуху, або в мішок, чи коробку-сіву під зерно. Увечері печиво розламували, шматочком частували волів і коней, шматочок з’їдали самі, а крихти закопували в землю, щоб земля родила, ховрахи не плодилися і рослинні хвороби не розвивалися. Тут простежуються рештки старих вірувань, пережиткові форми жертви Матері Землі.На Полтавщині для сівачів пекли особливий хрест із копійкою всередині. Після закінчення сівби хлібороб приходив до церкви, розламував хреста, ділився ним із присутніми, а потім клав свою копійку в гаманець. Звичай вимагав загадати при цьому, щоб був добрий урожай на багатство і благоденство. Бувало й так: батько із синами їхали сіяти і брали з собою хрести. Спочатку обходили поле за сонцем, молилися на схід, а тоді кожен розламував своє печиво. В кого знаходили запечену копійку, того вважали щасливим, він і розпочинав сівбу.На Поліссі хрести давали волам, бикам, коровам і коням, коли вперше після зими виганяли їх на пашу. Хазяїн брав кропильце із свячених васильків, свячену воду і кропив худобу перед тим, як дати їй печеного хреста, «щоб гарно велась», «щоб відьма не приступала до господи», «щоб воли й коні дужі були», «щоб худоба не блукала і череди трималася».П’ятий тиждень посту називають Похвальним, бо в суботу святкують Похвалу Пресвятої Богородиці. Це — неробочий день. Але для жінок є виняток: вважається, що посіяна цього дня розсада буде сильною і плодючою. Огірки, посіяні на Похвалу, родилися солодкими, а на Вербному тижні — гіркими. Можна було також сіяти буряки — вони мали вирости солодкими як мед.Шостий тиждень Великого посту зветься в народі Вербним тижнем, Вербною, Шутковою, Квітною, Бечковою неділею. Він закінчується святом Вербної неділі, Входу Господнього в Єрусалим.На цьому тижні постилися звичайно, особливих страв не готували.Страстна неділя (Страшна неділя) — останній тиждень Великого посту. Його ще називають Живним тижнем (бо ріжуть свиней, готують страви на Великдень) і Білим, або Чистим, тижнем (бо, готуючись до найвеличнішого свята, миють, чистять, мажуть, білять, прибирають хату й обійстя).Вдосвіта на Чистий четвер усі здорові дорослі люди очищалися в річках, щоб не нападали хвороби шкіри. Говорили, що цього дня до схід сонця навіть крук бере своїх дітей у дзьоба чи в лапки і несе купати в річці для здоров’я. А хто з людей встигне скупатися раніше за вороненят, того протягом року оминатимуть усілякі хвороби. Після холодного купання набирали цеберко води й несли до перехрестя. Там воду виливали примовляючи: «Щоб там лихо оставалося!», «Господи Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров’я в ручки і ніжки, і в живіт трішки!». Здорові люди протягом ранку уникали перехресть, «щоб хвороба не вчепилася», тобто не перейшла від хворого, який її там «вилив». Тому ходили манівцями, використовуючи численні перелази з городу на город, з двору в двір . Дехто обливався біля колодязя, а жінки, дівчата й діти купалися вдома у шапликах, у теплій воді з духмяними травами.Гуцули у середу або в четвер пекли звичайні житні буханці — кукуци. Діти ходили попід вікнами і гукали господаря:- Грійте дідa, Грійте діда!Дайте хліба, дайте хліба!Аби вам овечки, аби вам ягнички,Аби вам телички!Малечу пригощали кукуцами. Вірили, що після цього справді добре плодитимуться вівці й корови .Протягом Великого посту щочетверга тривало виготовлення борони з осикового дерева. У Чистий четвер вона мала бути готова. Тоді господар і всі, хто вже працював у полі, заходили до повітки, де зберігали реманент, ставили борону на землю, сідали навколо неї та снідали чим Бог послав: хлібом і цибулею з олією, солоними огірками. Ця борона, за уявленнями селян, повинна була відганяти від господарства відьом і всяку нечисть.У четвер і в суботу хазяйки пекли паски, пиріжки, хліб та інше печиво на весь Пасхальний тиждень. Поросят смажили в суботу. Тоді ж готували голубці, печеню, варили борщ і т. ін., щоб у день Світлого Воскресіння не займатися буденною роботою. На свято треба було лише поставити страви в піч і розігріти. У передвеликодню п’ятницю паски й інше печиво не пекли, як не пекли й хліб у звичайні п’ятниці. Заборону пояснювали тим, що в день смерті Спасителя не слід палити в печі й пекти.
Завантажити реферат