Сторінка
1
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Поет несподіваний, таємничий, не передбачуваний .
1.1. Знайомство з Василем Рябим.
1.2. Життєвий шлях поета.
1.3. Збірка “Двері луни”
Розділ ІІ. У його віршах звучить невимовна любов до України
2.1. Зустрів з Ярославом Руданцем.
2.2. Сторінки життя поета.
2.3. Поетична збірка “Раїна”.
Висновки
Список використаних джерел.
Додатки
ВСТУП
Якщо українці – нація поетів, то Коломия – один з осередків поетичної України. Родом з цих околиць коломийка. Скромність наших пращурів залишила нам імена коломийкарів, а їх мініатюрні, філософські, жартівливі, любовні шедеври. І числа немає тим куплетам .
[14, с. 1]
Я знайшла ці рядки в Інтернеті на одному із сайтів і вирішила саме з них розпочати розповідь – дослідження. Не знаю, чи комусь моє дослідження видасться таким же необхідним, яким воно є для мене. Головною причиною, яка мене переслідувала під час написання цієї роботи, стала відчуженість сучасних українських людей від книги. Я вважаю себе сучасною людиною. Яка має багато цілей і старається досягнути їх з усіх сил. Я всім цікавлюся, люблю все нове. Мене дуже образив і обурив факт, що лише одиниці можуть читати книги, насолоджуючись цим. Більшість моїх однолітків читають книжки лише тому, що їх заставляють робити це в школі. Своїм дослідженням я хотіла з’ясувати причин поганого ставлення молоді до літератури, а особливо до поезії. Адже у віршах можна знайти стільки нового, стільки цікавого і схожого з чимось із свого власного життя. Своєю роботою я хотіла заохотити хоча б деяких моїх друзів до поезії, до цього цікавого і нового світу поета. Адже вірші – це шедеври, пам’ятка і заповіт майбутнім поколінням. І забігаючи наперед, мушу сказати, що у мене це вийшло.
Наша споконвічна земля Галицька багата й невичерпна на оригінальні таланти, джерела художнього слова, витоки животворчої духовної сили. Над нею завжди витає вільний український дух, невиснажливу силу якого успадковує, передає з роду в рід національна література, незнищенна скарбниця різножанрових творів красного письменства.
[12, с. 3]
Сьогодні в нас за плечима вже не один період відродження і становлення Української держави. Процеси йдуть важко. Від цього й справді гірко на серці у письменників, оскільки кризові явища боляче зачепили художню інтелігенцію, вичерпують її душевні сили. Це тим більше прикро, що українські письменники перші твердо встали проти гнобительської системи, їхній голос кликав українську гідність стояти з волю незалежність, за свободу слова й демократичні перетворення в Україні. В такій ситуації письменникові немає змоги реалізувати свій творчий потенціал на повну силу, внутрішня енергія витрачається значною мірою на налагодження буденних справ, далеких від процесу української літератури.
І все-таки долаються негаразди й труднощі, інтенсивніше б’ється пульс творчої праці, незалежність молодої держави піднімає до життя нові обдаровані імена, додає снаги старшим.
[12, с. 5]
Для мене поет – це людина великого розуму, яка переживає труднощі й незгоди, як і будь-яка інша людина, але він може застерегти нас, порядити і допомогти нам своєю творчістю. Та ми чомусь відкидаємо літературу, вважаючи, що вона не є потрібною для нас.
За все своє життя жодного разу не мала можливості поспілкуватися з поетом і точно не могла сказати, що спонукає цих людей писати. Можливо, деякі з них хочуть слави чи грошей, а, можливо, щоб віддати свій дар на потреби людям усього світу.
Багато хто з жителів Коломиї навіть не здогадується про величезний вклад поетів рідного краю в історичний розвиток української літератури.
Літературний клімат на території області мало чим відрізняється від атмосфери в Україні загалом. Час від часу, завдяки фінансовій підтримці спонсорів поки що досить стихійній, вийшла й виходить художні книжки, з-поміж них і такі, про які за “збільшовицької ери” годі було й помишляти. В Коломиї творять письменники різних авторських стиків і манер, естетично-художніх смаків, уподобань – від послідовних шанувальників традиційних творчих канонів – до загальних прихильників модерних виражальних заходів літературного творення. Себто, нові сучасні віяння не обминули стороною наш край.
[12, с. 6]
Прочитавши багато літератури про творчі процеси на Коломийщині. Я не раз натрапляла на проблеми, з якими стикалися поети мого рідного краю. Майже у кожному були проблеми з виданням своєї власної літератури. Мені було прикро, що наш світ не приймає, а відкидає справжні таланти і не дає їм вилитися на папері.
Культурно-мистецька спадщина Коломийщини є чи не однією з найцікавіших, але, на жаль, і найменш вивчених сторінок в історії Галичини. Через Коломию, її школи та гімназії, у рідний час пройшли у великий світ мистецтва сотні поетів, письменників, художників, акторів.
Доля поєднала з цим містом життя багатьох видатних людей. Щирий дар долі був величним і щедрим, але час по-рідному розпорядився тим набутком, бо згодом нам наказали знати лише одних, шанувати їх і вивчати у школах, а про інших, зганьблених і забутих ми крадькома вишукували скупі повідомлення в чужій епіскомерії. Були ще й треті, гнані світами, про яких дізнаємося лише тепер. Така реальність, з якою зіткнулися віч-на-віч наші сучасники у пошуках першоджерела, а зараз і об’єктивних тлумачень минулого.
[3, с. 3]
Але все мало свій початок. Неможливо передати словами і зрозуміти всю глибину страждань поетів, які не мали права друкуватись чи взагалі писати, тобто жити, адже для справжнього таланту – це відсутність повітря і приреченість на смерть.
Треба пам’ятати, що основний поштовх до зародження літературно-мистецьких традицій як на Коломийщині, так і по всій Галичині, належить “Руській трійці” – Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу та Якову Головацькому – студентам Львівського університету, які першими у краї видрукували народні пісні зрозумілими всім мовою і шрифтом, і цим вивели наше слово на сторінки газет й альманахів. Вони першими зважилися відкрито розпочати проповіді в церкві українською мовою, започаткували її вихід на широку аудиторію та сцену. Їх приклад повів за собою десятки інших послідовників. Вони першими піднесли галицькі проблеми на загальнослов’янський рівень, відкривши тим самим доступ нашій кільтурі до слов’янських культур.
[3, с. 3]
Та все звіювалось. Колись люди потай від влади зустрічались, шукали заборонені вірші, читали та обговорювали їх. А тепер, коли дозволено друкувати і читати все, що забажаємо, ми не хочемо, бо не модно. Дуже гарно і точно було написано про це в Інтернеті. Невідомий автор досить оптимістично дивиться на сьогодення з великою надією на кращі зміни по відношенню до літератури. Ось що він написав: “Настало ХІХ століття з його друкарнями й часописами, книжками й театрами. Відтоді ідуть до нас відомі поети й віршарі, що осідали в місті над Прутом, що гойдалися тут у колисках, сиділи за гімназійними лавками.
Завантажити реферат