Сторінка
4
Майже всі відомі нам етноси згруповані у своєрідні конструкції - «культури», або «суперетнічні цілісності». Спочатку етнос займає район, у якому він з'явився й сусідить, не завжди мирно, зі своїми «однолітками». Потім, набравши силу, він мігрує, залишивши на батьківщині частину свого складу. При цьому він обов'язково втрачає неабияку частку первісного запасу енергії. Деякі етнічні групи гинуть, а інші, потрапивши в ізоляцію від могутніх сусідів, перетворюються в ізольовані, реліктові етноси, у яких немає ні приросту населення, ні саморозвитку суспільного буття, а модифікації відбуваються тільки за впливу сусідів.
Отже, етногенез можна зрозуміти як безліч процесів етногенезів у тих або інших регіонах. Ритмічності в описаному феномені немає. Це вказує, що тут спостерігається не явище саморозвитку, а вплив екзогенних факторів, свого роду поштовхів, після яких інерція поступово загасає. Для спонтанного суспільного розвитку по спіралі етносфера й етногенез є фоном. Причину ж, що викликає утворення етносів, можна виявити, тільки проаналізувавши історію людства в етнічному аспекті.
4. Фази етногенезу
Історія будь-якого етносу укладається в схему поштовх - підйом - перегрів - занепад - загасання. Виявилося, що будь-яка жива система, будь це етнос або організм, розвивається одноманітно.
4.1. Фаза підйому
Фаза підйому - фаза інтенсивного зростання пасіонарної напруги в етнічній системі внаслідок пасіонарного поштовху, привівшого до появи цієї системи. Характеризується енергійною експансією знову виниклого етносу, різким ростом всіх видів його активності, демографічним вибухом, швидким підвищенням числа підсистем етнічної системи. У фазі підйому формуються нова етнічна домінанта й соціальні інститути. Для даної фази характерно пасеістичне відчуття часу, а також суспільний імператив «Будь тим, ким ти повинен бути». Ця формула відбиває високу дисципліну в знову виниклій системі, де твердої регламентації піддається поводження членів колективу, шлюбні відносини, використання ландшафту. Однак завдяки новому стереотипу, що формується у фазі підйому, всі ці обмеження сприймаються людьми не як тяжкий тягар, а як необхідна умова гідного способу життя. Фаза підйому починається з інкубаційного періоду, спочатку прихованого, а потім явного. Навколишні етноси сприймають фазу підйому як утворення спільноти вкрай активних людей, що відстоюють незвичні ідеали й завойовують собі місце під сонцем, часто за рахунок сусідів. Після фази підйому наступає акматична фаза. Характерні приклади фази підйому - ріст чисельності й впливи християнських громад в I - III ст. н.е., призвівший до створення Візантійського суперетносу: Древній Рим періоду перших царів і завоювання Італії (VIII - VI ст. до н.е.); араби-мусульмани періоду створення Халіфату й поширення ісламу (VI - VIII ст. н.е., включаючи інкубаційний період); монголи XI - XIII ст. н.е., чия агресія поширилася майже на весь простір Євразії.
4.2. Акматична фаза
Фаза акматична - фаза етногенезу, у якій пасіонарна напруга досягає найвищих для даної системи рівнів. Настає після фази підйому. Етнічна система в даній фазі характеризується пануванням пасіонаріїв жертовного типу, найвищим числом підсистем (субетносів), граничною частотою подій етнічної історії. Жертовні пасіонарії зустрічаються й у фазі підйому, але в акматичній фазі в них з'являється новий настрой - прагнення до максимального утвердження себе як особистості, а не тільки до перемоги свого етнічного колективу в цілому. Це означає, що в акматичній фазі починає змінюватися відчуття часу - з'являються актуалісти. Все це визначає суспільний імператив акматичноїй фази - «Будь самим собою». Ріст індивідуалізму в сполученні з надлишком пасіонарності часто приводить етнос у стан, іменований пасіонарним перегрівом. При пасіонарному перегріві надлишкова енергія, що у фазі підйому витрачалася на бурхливий ріст і експансію, починає погашатися на внутрішні конфлікти. Так, акматична фаза в Європейському суперетносі ознаменувалася війною гвельфів з гібелінами й провалом політики хрестових походів через звади між вождями хрестоносців; у Візантії (IV - VII ст.) - внутрішніми розбратами на релігійному ґрунті. Акматична фаза в Росії - «смутний час», у монголів - розпад єдиного улусу, створеного Чингисханом; у середньовічному Китаї акматична фаза - епоха Тан (658 - 907 р. н.е.), ознаменована, повстанням Ань Лушаія (756 - 763 р.), за час якого населення Китаю скоротилося втроє.
4.3. Фаза надлому
Фаза надлому - фаза різкого зниження пасіонарної напруги після акматичної фази, що супроводжується розколом етнічного поля, ростом числа субпасіонаріїв, гострими конфліктами всередині етнічної системи. Все це призводить до істотного зниження резистентності системи в цілому й підвищенню ймовірності її розпаду й загибелі в результаті зсуву (негативного етнічного контакту й дії антисистем), Так, важко проходила фаза надламу в арабо-мусульманському суперетносі, де владу в 945 р. захопив Ахмед Буід - вождь етносу дейлемитів, виникли антисистеми (кармати) і Арабський халіфат розпався. Кризовою фазою з'явився надлом і для інших відомих нам суперетносів: у Римі це період громадянських воєн 100 - 30 р. до н.е. і повстань Спартака й Катіліни; у Візантії - іконоборство (типовий приклад розколу єдиної ментальності) і антисистема павлікіан (630 - 843 р. н.е.). У Древньому Китаї Фаза надламу. - епоха семи «Воюючих царств» (IV в. до н.е.), а в середньовічному Китаї аналогічна фаза наступила після повалення імперії Тан (907 р. н.е.) з початком періоду, відомого як час «п'яти династій і десяти царств». У Західноєвропейському суперетносі надлам пов'язаний насамперед з Реформацією й Контрреформацією, що розкололи Західний світ на дві частини - протестантську й католицьку. Зростання числа субпасіонаріїв дозволяв кондотьєрам створювати цілі армії, що призвело до величезних жертв серед населення. Так, Тридцятирічна війна віднесла в Німеччині до трьох чвертей населення. Надлам тривав до XVII ст., коли почався перехід в інерційну фазу. У Росії надлам почався в XIX ст. - найяскравішим його проявом стали криваві катаклізми початку XX в. (особливо громадянська війна). Таким чином, можна констатувати, що надлом - дуже характерний етап у будь-якому етногенезі, що настає приблизно через 600 років після його початку. Його можна розглядати як «вікову хворобу» етнічної системи.
Завантажити реферат