Сторінка
2

Урок народознавства «Без верби і калини нема України»

Вчитель. Калина оспівана в бага­тьох творах наших великих поетів: Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки. Наш великий поет Т.Г. Шевченко дуже любив співати пісню про гірку долю матері «Ой зацвіла червона ка­лина».

Мабуть, з тієї пісні народилися вірші, в яких йдеться про калину.

Тече вода з-під явора,

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма.

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

Найдеш у гаю ту калину,

То й пригорнись,

Бо я любила, моя дитино,

Її колись.

Чи пізнали ви, діти, хто написав ці рядки? Так, це Т.Г. Шевченко, великий український письменник. У своєму «Кобзарі» поет вжив слово «калина» аж 385 разів! Давай­те і ми з вами пригадаємо вірші.

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину.

Защебече соловейко

В лузі на калині.

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

Три явори посадила

Сестра при долині,

А дівчина заручена —

Червону калину.

Багато віршів Т.Шевченка стали піснями.

(Дівчата виконують пісню «Зацвіла в долині»).

1-а учениця. Калина була символом дівочого кохання, вірності, свідком дівочих радощів і смутків. Дівчата довіряли їй свої найпотаємніші мрії. Не обходиться без калини і такий важливий народний обряд, як весілля. Дівчата прикрашали калиною коровай, у багатьох весільних піснях є слова про калину.

Понад садом стежечка, а в саду доріжечка.

Там Маруся ходила, цвіт калини ламала.

Цвіт калини ламала, та в пучечки в'язала.

Та в пучечки в'язала, до личенька рівняла.

Калиновим цвітом або ягодами вбирали вільце. Під час вбирання молодої дівчата-дружки співали пісні.

Ой у нас в селі новина:

Зацвіла й у лузі калина.

Не так у лузі, як на селі,

А в молодої та Мотрі на столі.

Коли був готовий вінок, співали іншої:

Ой лугова калино,

Ой лугом ішла-шуміла,

А з лугу прийшла — говорила:

— Ой чи дома, дома дружечки? —

Загадала я їм ділечко.

Звийте на Мотрі вілечко!

2-а учениця. Мені мама розповідала про те, як колись люди шанували калину. Не було, здається, хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють її квіти, дівчата ними коси прикрашали. А коли кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, казала мама, селом, а хати неначе в ко­ронах, червоніють густими намистина­ми аж до пізніх заморозків.

Учень. У кожній родині, де були дівчата на виданні, накошували як­найбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона — це означало, що можна приходити зі сватами до оселі.

Тому, починаючи з Пречистої (28 серпня), дівчата постійно ходили «по калину» на луги, в урочища. Віднай­шовши перший кущ калини, вони водили круг нього хо­ровод, ігри, співали пісні.

З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягодки до рота, промовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Потім зривали там само з інших кущів. Нар­вавши калини, збігалися в гурт, обмальовували одна од­ну ягодами, прикрашали коси і верталися додому з піснею.

Біля оселі дівчата віддавали калинові пучки матері, а та говорила: «Будь, доню, і ти червоною, як калина, незай­маною та чистою до вінця! А ти, калино, будь готовою на коровай, на здоров'я людям, на добро нашому двору».

Кілька гіллячок вносили до хати і підвішували до об­разів, а решту — під стріху.

Вчитель. Калина — це і пам'ять про матір, найдорожчу в світі людину.

Мамина калина росте біля хати —

Сюди прилітає зозуля кувати.

(Дівчата виконують пісню «Летіла зозуля»).

Летіла зозуля з поля на долину,

Та й сіла кувати на мою калину.

Зозуле, зозуле, десь горе чуєш,

Біля моєї хати на калині куєш?

Зозуля кувала, правдоньку казала,

Що моєї неньки на світі не стало.

Прибігла я в хату, стала на порозі,

Забилось серденько, закапали сльози.

Ой матінко-ненько, де тебе узяти?

Чи піти купити, чи намалювати?

Їхали маляри з далекого села,

Змалювали неньку на білій оселі.

Змалювали очі, змалювали брови,

Та не змалювали щирої розмови.

Учень. Калина — це пам'ять про тих, хто не повернув­ся з боїв. Не повернувся юнак до рідного порога, разом з рідними сумує й калина.

Опустила кетяги калина,

Вся в зажурі, краще б не цвісти,

Хто її чекав, вже не прилине,

Вже йому до неї не прийти.

1-а учениця. В роки Великої Вітчизняної війни біля се­ла був бій. Воїнам довелося відступати. Двоє поранених не могли рухатись, і люди ховали їх за селом у рівчаку під кущем калини.

Схилила калина свої віти і сховала бійців, як мати діто­чок. Фашисти по всьому селу шукали воїнів, та так і не знайшли. Поки ворог був у селі, діти непомітно носили бійцям їжу, жінки лікували, а як пішли фашисти з села, забрали поранених до хати.

Коли бійці одужали, всім селом проводжали їх на бій з ворогом. Підійшли солдати до калини і низько вклонили­ся їй, як рідній матері. Адже вона врятувала їм життя.

А люди посадили в своїх садочках паростки від тієї ка­лини. Розрослися вони і дарують радість старим і малим.

Учень. За традицією на могилах загиблих садили кали­ну. Проводжаючи людину в останню путь, труну обвива­ли цвітом або кетягами калини. Це відбито і в класичній літературі. У баладі Т.Шевченка «Причинна» слова:

Прийшли попи з корогвами,

Задзвонили дзвони,

Поховали громадою, як слід по закону.