Сторінка
2

Свято народної пісні та музичних інструментів України

4.Бубон. Адже відомо: де на кутку святкували весілля в селі там найчутніше вигравав бубон. Великий і запальний, він і темп задавав, і ритм утримував, а бубоніст ще й приспівував та дзвоном брязкалець мелодію прикрашав.

У народі бубон існував з незапам’ятних часів. Можливо, древній мисливець, висушуючи шкіру тварин, натягував її на порожній усередині пень і, коли торкався рукою, чув незвичайний звук. Згодом стали робити спеціально інструмент, що “бубонить”, - бубон. Він набував поширення, згадується і в “Повісті временних літ” поряд із сопелями та гуслами. Нині бубон хоч і не зник зовсім, але зустрічається головним чином як “екзотика” в оркестрах, ансамблях народних інструментів.

Що він собою уявляє?

Це круглий дерев’яний обруч, на який натягнута шкіра. Знизу навхрест перетягнутий струнами, на які навішані дзвіночки, а у прорізах вмонтовано металеві брязкальця.

5.Очеретна. Скромніший за цей інструмент годі й придумати, очеретина досить шанована у народі. Про неї складено легенди й пісні. Ці пісні і легенди свідчать про любов до нехитрого інструмента, колись дуже поширеного серед простого люду, та й нині не забутого. Багато творів у супроводі очеретини виконує лауреат телетурніру “Сонячні кларнети” народний ансамбль “Дмитрівчанка”.

6.Кувиці. Називають інструмент ще свиріль чи свирілка. Це система з’єднаних між собою дерев’яних цівок різної довжини, а отже і висоти звучання.

Виготовляють її з бузинових, калинових чи ліщинових трубочок. Той кінець, що прикладають до губ, заокруглюють і шліфують, а в отвір протилежного вставляють чопик, який пересувають по трубочці, щоб отримати звук потрібної висоти.

На кувицях виконують твори різного характеру, навіть класичні.

Та найкраще звучать народні мелодії.

7.Цуг – сопілка.

Серед численних родичів сопілки незвичайністю відрізняється так звана цуг-сопілка. Але насамперед виконавськими можливостями, які має завдяки своїй будові. Ця, по суті, довгий свисток, точнісінько такий, з якого починається виготовлення звичайної шестипальцевої сопілки.

Ось тільки регулятором висоти звука служить цуг – рухомий поршень з довгою ручкою, ретельно пригнаний по товщині цівки. Пересуваючи його по трубці, виконавець постійно змінює обсяг повітряного стовпчика, а відтак, і висоту звука.

В оркестрах народних інструментів, у фольклорних ансамблях на цуг – сопілці виконуються оригінальні номери з імітацією співу пташок: зозулі, соловейка, жайворонка. Тепер вона велика рідкість. Наші предки, володіючи майстерністю, виготовляли її частіше. Гадають, принцип побудови цуг – сопілки використали для створення складніших і досконаліших інструментів – флейти, тромбона.

Звучить мелодія української народної пісні “Ой ходила дівчина бережком”.

8.Кобза, бандура.

Багато віків тому на Україні з’явились кобзарі. Це були мандрівні співці, часто сліпці. Та сліпота не заважала їм бачити зло, яке відбувалося навкруги. Про все це, про долю людську, про боротьбу українського народу з гнобителями співали кобзарі, компонуючи собі на кобзі – інструменті, від якого і пішла їх назва. Кобза – це струнний щипковий інструмент.

У 18 столітті кобзу змінв схожий до неї інструмент – бандура, в якому не один, а два набори струн. І до сьогодні бандура є улюбленим українським інструментом.

9.Мнають віки, змінюються соціальні устрої, світ потрясають війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші – і у кожного свої смаки, свої уподобання, а народна пісня залишається.

Через усі випробування й поневіряння проносить вона свою нев’янучу красу.

Пісня “На калині мене мати колихала”.