Сторінка
4

Д. Кабалевський – засновник новітньої системи музичного виховання в загальноосвітній школі

Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життє­вий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу на­копичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження. Відправ­ними точками виступають пісня, танець і марш — головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музи­ки взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емо­ційно привабливим і захоплюючим. Вони стають надійними містками, яки­ми учні не споглядальне і теоретично, а безпосередньо, через власне сприй­мання і виконання, можуть увійти до будь-якої царини музичного мистец­тва.

Ідеї Д. Кабалевського відкрили реальний шлях до вирішення таких основоположних проблем музичної педагогіки, як виховання інтересу до музики, захоплення нею; визначення основи музичного виховання, його мети і завдань; досягнення цілісності уроку музики всупереч традиційному дробленню його на малопов'язані між собою частини (спів, музична грамо­та, слухання музики тощо); подолання суперечностей між змістом і струк­турою навчання, розриву між декларацією високих ідей та конкретним змістом програми тощо. Вони покладені в основу методичної системи, зда­тної практично забезпечити розкриття загальнолюдських цінностей у му­зиці й на цій основі сформувати духовну сферу особистості. А це якісно

новий етап розробки проблем музично-творчого розвитку дітей. У науково­му вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов'язує програму Д. Кабалевського з пошуками Б. Асаф'сва, П. Блонського, Н. Брюсової, Н. Гродзенської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом.

Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д. Кабалевського веде:

• від вузької мети (музичного розвитку — в старих програмах) — до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;

• від музики як засобу навчання — до музики як джерела і предмета духовного спілкування;

• від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;

• від змісту предмета "Музика" як суми знань, умінь і навичок — до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогі­чного спілкування;

• від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) — до сприймання як основи музичного виховання;

• від вузькосоціальних завдань, пов'язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок — до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;

• від загальнодидактичних принципів, формально перенесених на урок музики — до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонаційно-об­разною природою музики;

• від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип — до про­грами, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;

• від стихійного накопичення музично-слухового досвіду — до ціле­спрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культу­ри.

Називаючи програму Д. Кабалевського новаторською, підкреслимо, що не всі її положення є новими. Зокрема, висунута Д. Кабалєвським ідея пер­шооснови трьох сфер музики значно раніше знайшла своєрідне відобра­ження у поглядах С. Людкевича, який виділяв пісню, танець і марш як фун­дамент складних форм вокальної та інструментальної музики. Однак саме Д. Кабалевському належить заслуга у педагогічному осмисленні й методи­чному втіленні цієї ідеї, що покладена в основу його концепції.

Не новим є й тематичний принцип побудови навчальної програми — він уже багато століть використовується у програмах з математики, фізики, історії, зустрічався і в деяких програмах з музики. Проте новаторство Д. Кабалевського виявилось у тому, що він відкрив такий зміст і логіку тематизму, який виходить з музики і особливостей її засвоєння й оволодіння дітьми, зробив високе музичне мистецтво доступним і зрозумілим шко­лярам. Музикант-педагог опирався на досвід вітчизняної школи, теоретичні розробки, виділяючи, насамперед, праці Б. Асаф'єва, В. Шацької, Н. Гродзенської. Однак, взята у цілому, програма вказує на принципово нові на­прями у музичній педагогіці.

Методична система д. Кабалевського виступає вінцем му­зичної педагогіки XX ст., оскільки увібрала ідеї його попередників і ґрун­тується на міцному методологічному фундаменті сучасних наук: музикознавства, педагогіки, психології, соціології тощо.

ІІІ. Методичні та методологічна проблеми навчання і виховання школярів.

Провідним завданням музичної педагогіки є художньо-творчий розвиток дітей. Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ краси й добра, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань. Великого значення у цьому процесі набуває вміла і цілеспрямована навчально-виховна робота у загальноосвітніх школах. На її якості позначаються проблеми, пов’язані з пошуком ефективних шляхів, визначення кінцевої мети, завдань і методів музичного виховання дітей, вибором конкретної навчальної програми тощо.

Методологія будь-якої науки включає різні рівні наукових знань. Загальна методологія характеризується системою знань узагальнюючого, універсального рівня. Методологія, музичної педагогіки є системою знань про основи теорії музичного навчання і виховання, принципи і способи дослідження музично-педагогічних явищ.

Другою проблемою є сприйняття музики. Функції найдосконалішого мистецького твору реалізуються лише за наявності відповідної культури художнього сприймання. Мистецтво справді виховує лише тоді, коли воно дидактичне, не моралізує, не проповідує, а я в живих художніх образах відтворює багаті й несподівані колізії життя і часу. Музика виступає способом цілісного виховання духовного світу особистості, а не лише художнього чи естетичного виховання. Методологічно важливим для музичної педагогіки є ставлення до художнього образу як багато прошаркового явища, яке у різний час може бути сприйняте по-різному навіть одним і тим самим слухачем. Чи більшу цінність має музика для особистості, тим повніше активізується естетичне сприймання. Тому музичне сприйняття має супроводжуватися переживанням цінності твору, бути ціннісним за своєю природою.