Сторінка
4

Д. Кобалевський – засновник новітньої системи музичного виховання

Розглянуті концептуальні підходи до музичного виховання визначили методичну новизну створеної під керівництвом Д. Кабалевського шкільної програми з музики, її особливістю є, насамперед, тематична побудова, що дало змогу об'єднати усі види музичної діяльності дітей (спів, вивчення музичної грамоти, гра на музичних інструментах, Імпровізація, ритмічні рухи під музику, власне слухання тощо) на одному уроці. Цілісність уроку досягається за рахунок єдності усіх складових елементів, оскільки в осно­ву його побудови покладені не різні види діяльності, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необ­хідні для підтримування уваги учнів, створення творчої атмосфери. Фор­мування музичної культури — основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення, адже нескінченно різноманітним є музичне мистецтво і життя, яке воно відображає.

Запропонований принцип тематизму, як і вся музично-педагогічна кон­цепція, проростає з музики і на музику опирається, природно пов'язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер і від­кривають реальну можливість досягнення цілісності та єдності навчально­го процесу не лише в межах одного уроку, а й протягом чверті, півріччя,' навчального року і всього навчального курсу. Ці теми — своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Зміст і логіка тематизму визна­чаються особливостями розвитку художнього мислення дітей, накопичен­ням практичного досвіду, можливостями усвідомлення зв'язків музики з життям. Вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками учні оволодівають у тісному зв'язку із засвоєнням конкретної теми. Таким чином, принцип тематизму виступає важливим вихідним поло­женням, на якому вибудовується шкільна програма.

Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життє­вий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу на­копичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження. Відправ­ними точками виступають пісня, танець і марш — головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музи­ки взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емо­ційно привабливим і захоплюючим. Вони стають надійними містками, яки­ми учні не споглядальне і теоретично, а безпосередньо, через власне сприй­мання і виконання, можуть увійти до будь-якої царини музичного мистец­тва.

Ідеї Д. Кабалевського відкрили реальний шлях до вирішення таких основоположних проблем музичної педагогіки, як виховання інтересу до музики, захоплення нею; визначення основи музичного виховання, його мети і завдань; досягнення цілісності уроку музики всупереч традиційному дробленню його на малопов'язані між собою частини (спів, музична грамо­та, слухання музики тощо); подолання суперечностей між змістом і струк­турою навчання, розриву між декларацією високих ідей та конкретним змістом програми тощо. Вони покладені в основу методичної системи, зда­тної практично забезпечити розкриття загальнолюдських цінностей у му­зиці й на цій основі сформувати духовну сферу особистості. А це якісно

новий етап розробки проблем музично-творчого розвитку дітей. У науково­му вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов'язує програму Д. Кабалевського з пошуками Б. Асаф'сва, П. Блонського, Н. Брюсової, Н. Гродзенської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом.

Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д. Кабалевського веде:

• від вузької мети (музичного розвитку — в старих програмах) — до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;

• від музики як засобу навчання — до музики як джерела і предмета духовного спілкування;

• від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;

• від змісту предмета "Музика" як суми знань, умінь і навичок — до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогі­чного спілкування;

• від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) — до сприймання як основи музичного виховання;

• від вузькосоціальних завдань, пов'язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок — до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;

• від загальнодидактичних принципів, формально перенесених на урок музики — до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонаційно-об­разною природою музики;

• від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип — до про­грами, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;

• від стихійного накопичення музично-слухового досвіду — до ціле­спрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культу­ри.

Називаючи програму Д. Кабалевського новаторською, підкреслимо, що не всі її положення є новими. Зокрема, висунута Д. Кабалєвським ідея пер­шооснови трьох сфер музики значно раніше знайшла своєрідне відобра­ження у поглядах С. Людкевича, який виділяв пісню, танець і марш як фун­дамент складних форм вокальної та інструментальної музики. Однак саме Д. Кабалевському належить заслуга у педагогічному осмисленні й методи­чному втіленні цієї ідеї, що покладена в основу його концепції.