Сторінка
5

Інфляція та інфляційне регулювання

4) пошук працюючими додаткових джерел доходів (подвійна зайнятість);

5) перебудова сімейного бюджету в сторону найбільш нееластичних щодо цін товарів; швидка матеріалізація грошей у товари; ажіотажний попит (втеча від грошей);

6) фірми беруться лише за реалізацію короткострокових проектів, що дозволяє швидко повернути інвестиції і уникнути великих втрат. Нестача власних оборотних коштів підштовхує фірми до пошуку зовнішніх джерел фінансування через випуск акцій та облігацій, лізинг та факторинг. Це призводить до зростання частки позичених коштів відносно власних і підвищує фінансовий ризик підприємства, ризик неплатоспроможності (банкрутства);

7) фірми переходять на формування спекулятивного запасу. Вони пригнуть мати перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською і лише невелику кількість грошей зберігають на рахунках в банках;

8) фірми змінюють політику використання прибутків. З одного боку для стимулювання економічного інтересу до діяльності фірми менеджери змушені збільшувати кошти, які спрямовуються на матеріальне заохочення. З іншого – внаслідок того, що в умовах інфляції потік доходів зменшується, а потік витрат зростає, власники фірм змушені все більшу частку прибутку спрямовувати на розвиток виробництва.

9) Історія знає і інші варіанти адаптаційної політики. В 60-70-х роках ХХ ст. В Англії застосовували політику “stop-go”(дуже обережний рух вперед). Це – політика стримування цін через монетарні обмеження грошової маси (стримування емісії грошей). Це стримування триває лише кілька місяців, але його наслідком є загострення проблеми виплат зарплати, пенсій, фінансування бюджетної сфери. Росте заборгованість державного сектора перед бюджетом. Падає продуктивність праці та життєвий рівень населення. Врешті-решт здійснюється нова емісія і розпочинається новий виток інфляції.

В Україні в 1993-94 рр. було вжито кілька заходів відповідно до політики “stop-go”. Найбільшим було обмеження в травні 1994 р., коли мало місце не просто гальмування, а абсолютне скорочення грошової бази (на 9,8%). Але в наступних 4 місяці грошова маса зросла в 4 рази. Індекс споживчих цін грудня по відношенню до травня 1994 р. зріс у 3,17 рази. Отже, політика “stop-go” дає лише короткочасову зупинку росту цін, але не може розв’язати проблему інфляції;

10) Контроль за співвідношення цін і зарплати. Така політика дає позитивний ефект лише в короткостроковому періоді (наприклад, у Фінляндії в 1967-71 рр., в США в 1951-52 рр.). В довгому періоді така політика недієва.

“Компромісна теорія боротьби з інфляцією”.

В її основі лежить залежність між інфляцією та безробіттям відповідно до кривої Філіпса. Висновки з цієї кривої: для зниження темпів інфляції потрібно зменшувати безробіття. Само по собі це означає, що за прорахунки уряду повинні платити громадяни країни. Вважається, що безробіття зростає вище природного рівня (яким на сьогодні вважається 5-7%). Природним називають такий рівень безробіття, при якому динамічно врівноважуються фактори, що впливають на зміну зарплати та цін. При ньому досягається помірна взаємна стабільність цін та зарплати. Природний рівень повинен відповідати важливій вимозі: зайнятість повинна бути достатньою для ефективного розвитку економіки. Безробіття на природному рівні визначається як сума фрикційного та структурного за відсутності циклічного безробіття. Практика показує, що для стримування інфляції майже у всіх країнах потрібно все більше звільняти, тобто, підвищувати природний рівень безробіття. Так, за 70-80-і роки ХХ ст. Цей рівень зріс для США з 4 до 7% працездатного населення.

Яку ж ціну платить суспільство за зниження інфляції?

Для зниження інфляції на 1% безробіття на протязі року повинно бути на 2% вище свого природного рівня. Згідно закону Оукена, це означає зниження ВВП на 5% від потенційного.

Так, для США в 1985 р. подібна втрата ВВП склала 160 млрд.дол

Україна в 1994-96 рр. до певної міри застосувала таку залежність і заплатила за інфляцію значним скороченням ВВП. Так, скорочення ВВП в 1993 р. становило 14,2%; в 1994 р.- 23%; в 1995 р.- 11,8%. В цілому за 1991-1995 р. ВВП скоротився на 52,1% (становив 47,9% від рівня 1990 р.).

“Дефляційні” методи боротьби з інфляцією.

В середині 70-х років почали поширюватися непрямі методи впливу на ціни – “дефляційні” заходи монетарної та фіскальної політики.

До заходів монетарної політики відносять:

- обмеження на приріст грошової маси;

- обмеження на обсяг кредитів з боку Національного (Центрального) банку;

- підвищення облікової ставки процента;

- підвищення норм обов’язкових резервів комерційних банків;

- продаж державних цінних паперів на відкритому ринку.

При застосуванні державних позик уряд одумує необхідні кошти, не збільшуючи грошової маси, що практично виключає виникнення інфляції. Світова практика свідчить, що урядам багатьох країн, які використовували боргове фінансування, вдавалося втримувати низьку інфляцію навіть при значних бюджетних дефіцитах.

Умови для залучення державних позик

1. Сприятлива кон’юнктура на ринку ОВДП, що дає змогу залучати кошти при відносно невисокій відсотковій ставці. Надмірна відсоткова ставка може ускладнити проблему обслуговування державного боргу і в майбутньому ляже додатковим тягарем на державний бюджет.

2. Уряд повинен бути кредитоспроможним (здатним повертати свої борги).

До заходів фіскальної політики відносять:

- обмеження державних закупок та інвестицій;

- відміна пільг та підвищення ставок прямих та непрямих податків;

- прийняття більш жорстких правил, які регулюють порядок та норми амортизаційних відрахувань.

Заходи та інструменти валютної політики:

- підвищення курсу національної валюти;

- обмеження припливу “коротких” грошей з-за кордону;

- вжиття заходів по підтримці позитивного сальдо платіжного балансу.

В часовому періоді у уряду існує дві альтернативи проведення антиінфляційної політики:

- поступове зниження інфляції (політика ”градуалізму”);

- різке зниження інфляції (політика “золотого індика”).

Обидві методи спираються на зниження темпів росту сукупного попиту з відповідним впливом на ціни.

Політика градуалізму

Уряд вживає заходів щодо скорочення грошової маси заходами монетарної політики.

1) Політика гра дуалізму розпочинається з незначного зниження темпу зростання грошової маси, яка зменшить сукупний попит (АD зміститься на AD1). Сукупна пропозиція поки що не реагує і крива AS залишиться незмінною.

2) Ціни знизяться від Р до Р1 і крива AS зміститься на AS1(зниження цін знижує пропозицію).

3) Подальше зменшення грошової маси змістить AD на AD2, рівновага переміститься в точку Е2, ціни впадуть до Р2.