Сторінка
1
Зміст
1. Теорія міжнародної торгівлі
2. Платіжний баланс
3. Валютний курс
Список використаної та рекомендованої літератури
Теорія міжнародної торгівлі
У розвитку теорії міжнародної торгівлі можна виділити кілька етапів.
Протягом XV-XVIII ст. панувала теорія меркантилізму, згідно з якою багатство країни визначалося володінням цінностями, насамперед золотом.
У XVIII-XIX ст. набула розвитку класична теорія міжнародної торгівлі, яка мала два напрями: теорію абсолютної переваги і теорію порівняльної переваги, представниками яких були відповідно Адам Сміт і Давид Рікардо.
А. Сміт у праці "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776 р.) сформулював теорію абсолютної переваги. Д. Рікардо у праці "Початки політичної економії і оподаткування" (1817 р.) обгрунтував теорію порівняльної переваги, довівши, що абсолютна перевага є окремим її випадком. Обидві теорії критикували обмеженість меркантилізму і мали на меті обгрунтувати необхідність і доцільність вільної зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля розвивається тому, що дає вигоду країнам, які беруть у ній участь.
Країна має абсолютну перевагу у виробництві товару, якщо вона виробляє його з меншими витратами порівняно з іншою країною.
Приклад. Дві країни (Україна, Польща) виробляють два види товарів (пшеницю і цукор). Україна може виробити 60 т пшениці або ЗО т цукру на одиницю витрат або будь-яку комбінацію обсягів цих продуктів у зазначених межах. Польща за аналогічних витрат може виробити 50 т пшениці або 125 т цукру або будь-яку їхню комбінацію у зазначених межах.
Максимальні обсяги споживання пшениці і цукру в Україні та Польщі будуть задані прямими виробничих можливостей (рис. 12.1, 12.2). За відсутності міжнародної торгівлі люди можуть споживати тільки те, що вироблено в країні.
За даним прикладом Україна має абсолютну перевагу у виробництві пшениці, а Польща — цукру.
Природні переваги зумовлені природними чинниками — кліматичними умовами та природними ресурсами. Набуті переваги породжені розвитком технології, підвищенням кваліфікації працівників, удосконаленням організації виробництва.
Відносні ціни на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами.
Наприклад: в Україні 1 τ пшениці = 0,5 τ цукру; у Польщі 1 τ пшениці = 2,5 τ цукру.
Україні вигідно експортувати пшеницю та імпортувати цукор, а Польщі, навпаки, експортувати цукор та імпортувати пшеницю.
Торгівля є взаємовигідною, якщо ціна товару на зовнішньому ринку перевищує внутрішню ціну рівноваги того самого товару в країні-експортері і є нижчою, ніж у країні-імпортері. Світова ціна на пшеницю повинна встановлюватися у межах:
0,5 т цукру < 1 т пшениці < 2,5 т цукру.
Торгівля є вигідною, навіть якщо країна не має абсолютної переваги. У такому разі йдеться про порівняльну перевагу. В країні завжди знайдеться товар, виробництво якого буде вигіднішим при існуючому співвідношенні витрат, ніж виробництво інших.
Шведські вчені Е. Хекшер і Б. Олін пояснювали різницю у порівняльних витратах між країнами так: 1) у виробництві різних товарів чинники використовуються у різних співвідношеннях; 2) забезпеченість країн чинниками виробництва неоднакова. Згідно з теорією Хекшера — Оліна експортуються надлишкові чинники та імпортуються дефіцитні.
Центр тяжіння у міжнародній торгівлі переміщується саме до торгівлі між промислове розвиненими країнами, тобто країнами з приблизно однаковим забезпеченням чинників виробництва. У світовій торгівлі зростає питома вага взаємопоставок схожих промислових товарів. Це суперечить теорії Хекшера — Оліна.
У 1947 р. В. Леонтьев показав, що США, які вважалися країною з надлишковим капіталом, експортували не капіталомістку, а трудомістку продукцію всупереч теорії Хекшера — Оліна. Як засвідчили подальші дослідження, не капітал, а оброблювана земля та науково-технічні кадри є найбільш надлишковими чинниками в цій країні.
Розвиток зовнішньої торгівлі супроводжується спеціалізацією країн на випуску тих видів продукції, за якими вони мають порівняльні переваги. Отже, змінюється структура виробництва в торгуючих країнах, а також структура попиту на чинники виробництва.
Торговельна політика — самостійний напрям бюджетно-податкової політики уряду, пов'язаний із державним регулюванням обсягів зовнішньої торгівлі через податки, субсидії і прямі обмеження на імпорт або експорт. Ефекти торгових обмежень мають короткостроковий характер, і лише вільна торгівля приводить до раціонального розміщення та використання економічних ресурсів.
На шляху вільної торгівлі стоїть велика кількість перешкод, що використовуються як знаряддя торговельної політики, їх поділяють на тарифні та нетарифні.
До тарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі належить імпортне (ввізне) мито — податок, який сплачується за кожну одиницю товару, що ввозиться до країни (рис. 12.3), та експортне (вивізне) мито — митний податок для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції.
Мито захищає вітчизняних виробників від іноземної конкуренції і є джерелом надходжень доходів у державний бюджет.
Адвалерне мито — податок у вигляді відсотка митної вартості товару.
Специфічне мито — податок у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (обсягу, ваги, площі тощо).
Комбіноване мито — податок, що є поєднанням ставок адвалер-ного та специфічного мита.
Експортне (вивізне) мито: держава йде на обмеження експорту, коли потрібно взяти під контроль ціну на деякий товар і утримувати її на рівні, нижчому за світовий, виплачуючи субсидії виробникам.
Вивізне мито використовують, як правило, країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою.
Завантажити реферат