Сторінка
2
Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі.
Вплив держави на міжнародну торгівлю значно посилився завдяки розширенню форм і методів нетарифних торговельних обмежень (до 50). їх активно використовують промислове розвинуті країни.
Квотування — це обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввозити в країну чи вивозити з неї (імпортна та експортна квота) за певний період. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється її ліцензуванням.
Добровільне обмеження експорту є квотою, що її запроваджує не країна-імпортер, а країна-експортер.
Експортні субсидії — це пільги держави експортерам для розширення вивезення товарів за кордон. Виробникам — володарям субсидій вигідніше експортувати, ніж продавати.
Демпінг — міжнародна дискримінація в цінах, коли країна-експортер продає свій товар за кордон дешевше, ніж на вітчизняному ринку.
Економічні санкції — надзвичайна форма державного обмеження зовнішньої торгівлі.
Торговельне ембарго — заборона державою ввезення до якої-не-будь країни товарів. Мета цього заходу — тиск на країну для досягнення певних політичних цілей.
Політика протекціонізму — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, коли відбувається дискримінація імпортних товарів на користь вітчизняних за допомогою специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень тощо.
Платіжний баланс
Платіжний баланс — це систематизований запис операцій між резидентами і нерезидентами країни протягом певного періоду (рік, квартал).
Головним принципом утворення платіжного балансу є подвійний рахунок. Кожна угода відображена у платіжному балансі двічі: як кредит і як дебет.
Активне (додатне) сальдо платіжного балансу — перевищення надходжень над платежами.
Пасивне сальдо (дефіцит) — перевищення платежів над надходженнями.
Взаємозв'язок рахунків за поточними операціями та руху капіталу і фінансових операцій виводиться з перетворень основної макро-економічної тотожності:
Sn= Y- С - G (рівняння національних заощаджень);
γ- с - G = С + І + G + NX- (С + G); Sn = I + NX або (I-S) + NX = 0.
Величина І-S обчислює сальдо рахунку руху капіталу та фінансових операцій і показує, наскільки внутрішні інвестиції перевищують внутрішні заощадження.
На стан платіжного балансу впливає макроекономічна політика Центрального банку, яка здійснюється шляхом купівлі та продажу іноземної валюти з офіційних валютних резервів.
Дефіцит платіжного балансу може бути профінансований за рахунок зменшення офіційних резервів Національного банку. Активне сальдо платіжного балансу збільшує офіційні валютні резерви Національного банку.
Валютний курс
Валютний (обмінний) курс — це співвідношення між валютами двох країн.
Розрізняють номінальний і реальний обмінні курси.
Номінальний валютний курс — це відносна ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті.
Зростання експорту товарів та послуг з даної країни збільшує попит на національну валюту за кордоном. Зростання імпорту товарів і послуг в дану країну збільшує попит на іноземну валюту в цій країні.
За системою гнучких (плаваючих) валютних курсів обмінний курс встановлюється в результаті вільних коливань попиту та пропозиції як рівноважна ціна валюти на валютному ринку (рис. 12.4).
Система фіксованих курсів національної валюти встановлюється Центральним банком країни, який бере на себе зобов'язання купувати і продавати будь-яку кількість іноземної валюти за встановленим курсом.
З метою макроекономічної стабілізації Центральний банк країни встановлює межі вільних коливань курсу національної валюти. Якщо ціна валюти наближається до верхньої або нижньої межі, то Центральний банк країни проводить інтервенцію: при наближенні до нижньої межі купує національну валюту в обмін на іноземну, а при наближенні до верхньої — продає національну валюту (рис. 12.5).
При плаваючому валютному курсі зниження ціни рівноваги називають знеціненням валюти, підвищення — подорожчанням валюти. За фіксованого валютного курсу зниження ціни називають девальвацією, підвищення —ревальвацією.
Реальний валютний курс показує, у якому співвідношенні товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни.
Реальний валютний курс показує пропорцію обміну вітчизняних товарів на іноземні і розраховується за формулою
де Ет — реальний валютний курс, Е — номінальний валютний курс, Ρ — індекс внутрішніх цін, які виражені в національний валюті, Ρ — індекс цін за кордоном, які виражені в іноземній валюті.
Індекси (рівні) цін в обох країнах співвіднесені до одного й того самого базового року.
Зростання (спадання) реального валютного курсу свідчить про зниження (підвищення) конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку.
Реальний валютний курс пов'язаний із динамікою платіжного балансу (рис. 12.6).
Точка А — рівноважне значення реального валютного курсу. Пряма S — / відображає рахунок руху капіталу і не залежить від реального валютного курсу. Пряма NX відображає поточний рахунок платіжного балансу. Від'ємний нахил прямої чистого експорту пояснюється обернено пропорційною залежністю між чистим експортом і реальним валютним курсом.
Теорія паритету купівельної спроможності: існує закон єдиної ціни, який в умовах досконалої конкуренції означає, що один і той самий товар не може продаватись у різних країнах за різними цінами.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Агапова Τ. Α., Серегина С. Φ. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред. А. В. Сидоровича. — Μ.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 13, 14, 15, 16.
Завантажити реферат