Сторінка
3

Інфляція та інфляційне регулювання

Перший. Крива Філіпса розглядається як економічний закон. Це означає, що в країні одночасно не може бути сильної інфляції та високого безробіття. За допомогою різноманітного поєднання інструментів державного регулювання можна досягти будь-якого поєднання рівнів інфляції та безробіття, що відповідають різним точками кривої Філіпса. Вибір точки визначається існуючою економічною ситуацією, а також соціально-політичними орієнтирами уряду.

Другий. Заперечує постійність і стійкість взаємозв’язку між інфляцією та безробіттям. В економіці можна досягти найвищого рівня зайнятості при заданих темпах помірної інфляції. Конфлікт цілей - стримувати інфляцію чи безробіття вирішується, якщо вдається вжити заходів, що зрушать криву Філіпса вліво-вниз.

Стагфляція

Аналізуючи динаміку інфляції та безробіття 70-80-х років ХХ століття, можна зробити висновок, що зв’язок між ними виявився нестабільним. Під час економічних криз одночасно росли як ціни, так і безробіття. Така економічна ситуація отримала назву стагфляція (економічний застій при одночасній інфляції) або слампфляція (поєднання інфляції і різного економічного спаду).

Виникнення стагфляції економісти кейнсіанської школи пояснюють серією зривів пропозиції. Попередній аналіз взаємозв’язків цін та зайнятості базувався на зміні рівня сукупного попиту при незмінній пропозиції. Зменшення сукупної пропозиції (зміщення кривої AS вліво) приводить до одночасного збільшення рівнів інфляції та безробіття. В результаті виникає стагфляція і відбувається зрушення кривої Філіпса. Підвищенню питомих витрат виробництва і зміщення кривої AS вліво в 70-80-і роки сприяли такі фактори:

1) підвищення цін на нафту та нафтопродукти;

2) продовольча криза в світі і наступний ріст цін на сільськогосподарські продукти;

3) погіршення умов торгівлі і викликаний цим імпорт інфляції;

4) зняття контролю над цінами та зарплатою;

5) зниження темпів приросту продуктивності праці при заданих темпах росту номінальної зарплати;

6) інфляційні очікування працівників, які викликають ріст номінальної зарплати і питомих трудовитрат.

Неокласична школа пояснює стагфляцію за допомогою теорій адаптивних і раціональних очікувань, обидві концепції виходять з того, що в економіці існує природний рівень безробіття. Досягнувши його, економіка приходить у стійке становище, будь-яке відхилення від нього буде породжувати інфляцію чи дефляцію.

Згідно з теорією адаптивних очікувань, господарюючі суб’єкти формують свої уявлення про очікувану інфляцію, виходячи з попередніх темпів росту цін, скоригованих на похибку прогнозу попереднього періоду. Ці очікування досить стійкі і у формалізованому вигляді їх можна представити у вигляді:

, де

- очікування відносно майбутньої інфляції, зроблені в поточному періоді;

- очікувані темпи росту цін в поточному періоді;

- похибки прогнозу росту цін в поточному періоді;

а – коефіцієнт корекції (адаптації), який показує швидкість перегляду очікувань: 0<a<1.

Залежність між інфляцією та безробіттям в теорії адаптивних очікувань можна представити у вигляді рівняння:

, де

- скоригований рівень цін минулого періоду з врахуванням похибки;

и-и* - відхилення фактичного безробіття від природного рівня;

в – коефіцієнт, який визначає реакцію цін на конкретний рівень безробіття.

Теорія адаптованих очікувань припускає, що господарюючі одиниці не можуть точно врахувати очікувану інфляцію.

Теорія раціональних очікувань, яка є основою доктрини нових класиків, припускає, що суб’єкти володіють необхідною інформацією і можуть робити правильні висновки з її аналізу, очікування формуються не на основі минулого досвіду, а виходячи з майбутньої економічної політики держави. В результаті працюючі за наймом можуть досить точно передбачити ріст цін і зможуть компенсувати його, добиваючись підвищення номінальної зарплати. Наслідком цього буде відсутність додаткових прибутків і стимулів для розширення виробництва навіть позастроковому періоді. Крива Філіпса набере вигляду вертикальної кривої. Весь ріст попиту буде компенсуватися ростом цін. Рівняння кривої Філіпса набере вигляду:

U=U*+ h(P-P), де

Р- темп інфляції;

Р- очікуваний темп інфляції;

h – коефіцієнт, який показує реакцію безробіття без на похибку в прогнозі інфляції;

U – рівень фактичного безробіття;

U*- рівень приводного безробіття.

Висновки з теорії раціональних очікувань:

1) темпи росту цін в попередньому періоді не приймаються в розрахунок майбутньої інфляції, отже, відсутня інфляційна інерція;

2) при похибках в прогнозі фактична інфляція стає вищою за очікувану. В цьому випадку безробіття зменшується, і навпаки;

3) монетарна політика буде ефективною лише в тому випадку, якщо вона буде не передбачуваною.

4. Соціально-економічні наслідки інфляції.

Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Інструментом перерозподілу є:

- дефіцит державного бюджету;

- державний борг;

- інфляційний податок – капіталу. Він сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами.

, де

Рn – рівень цін в n-ому році;

Pn-1- рівень цін в (n-1)-му році;

Mn – пропозиція грошей в n-му році.

- держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і затратами на їх друкування.

,

якщо

,то IT=SE,

2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають носити короткостроковий характер.