Сторінка
1
Зміст
1. Види прогнозів
2. Типи макроекономічних планів
3. Директивне (адміністративно-командне) планування
4. Недирективне планування
5. Індикативне планування
6. Стратегічне планування. Розробка планів на підприємствах.
Список використаної літератури
1. Види прогнозів
Економічне прогнозування — це система наукових досліджень про можливі напрями майбутнього розвитку економіки та її окремих галузей. У макроекономічному плануванні воно відіграє особливу роль, тому що дає можливість імовірного бачення досліджуваного об'єкта в майбутньому. Наукове прогнозування є формою наукового передбачення. Воно, як правило, передує розробці соціально-економічних і науково-технічних програм та планів.
Залежно від сфери застосування прогнозування буває соціально-економічним і науково-технічним. Соціально-економічне прогнозування дає оцінку можливим перспективним змінам економічних і соціальних умов життєдіяльності суспільства. Науково-технічне прогнозування націлене на розробку наукових, технічних і технологічних засобів реалізації планів соціально-економічного розвитку.
Залежно від рівня управління прогнозування поділяється на народногосподарське, галузеве (або регіональне) і прогнозування розвитку підприємств. Народногосподарське прогнозування враховує можливості оптимального досягнення мети виробництва, виконання завдань економічного розвитку. Галузеве прогнозування здійснюється з урахуванням пропозицій різних галузей та регіонів. Прогнозування розвитку фірм, корпорацій, підприємств виконується з урахуванням нових тенденцій економічного й соціального аспекту та найновіших досягнень техніки та технології виробництва.
За ступенем обґрунтування прогнози поділяються на пошукові (дослідні) і нормативні. Пошукове прогнозування оцінює перспективні тенденції розвитку економіки, а нормативне пов'язане з визначенням шляхів і термінів досягнення бажаного стану економічного та соціального розвитку країни на основі досягнутих результатів. Нормативне прогнозування здійснюється на базі завчасно визначеної мети. Його завдання — визначити шляхи й терміни досягнення можливого стану економіки в майбутньому на основі заданих нормативів.
2. Типи макроекономічних планів
Планування можна визначити як процес послідовного погодження інтересів і визначення завдань як для органів управління народним господарством різного рівня, так і для господарських одиниць.
У минулому про планування казали так: п'ятирічні плани — це плани не тільки розвитку економіки, а й соціального прогресу; вони слугують вищій цілі суспільного виробництва — найбільш повному задоволенню матеріальних і духовних потреб людей. Як це не парадоксально, але весь світ вчився у неіснуючого тепер Держплану, як потрібно планувати, а тому його досвід необхідно вивчати та використовувати в управлінні економікою незалежної України.
У системі державного регулювання найбільшого поширення набули перспективні та поточні плани розвитку економіки країни в цілому, окремих економічних регіонів, галузей виробництва та підприємств. Правильне їх поєднання забезпечує безперервність і координацію планових завдань у часі. Для народного господарства України необхідні плани, розраховані як на тривалий період часу, так і на короткі терміни.
Перспективні плани, розраховані на тривалий період і на серйозний успіх, особливо важливі в теперішній час, коли необхідне відродження економіки України. Без тривалих планів неможливо визначити головні напрями розвитку економіки, здійснити структурні зміни, забезпечити вирішення найважливіших соціальних проблем.
У сучасній економічній літературі виділяються такі типи макро-економічного планування: директивне (адміністративно-командне), недирективне, індикативне, довгострокове, середньострокове, структурне, програмне, рамкове, соціальне та ін. Розглянемо перших три типи.
3. Директивне (адміністративно-командне) планування
Директивне (адміністративно-командне) планування з більшою чи меншою деталізацією розбивки плану по господарських одиницях, як правило, діяло в більшості країн з централізованою плановою економікою. Централізовано розроблені планові показники (обсягу та складу продукції, матеріальних витрат і трудових
ресурсів, капітальних вкладень і т. д.) розбиваються вищою за рівнем ланкою системи управління народним господарством і доводяться нею нижчій за рівнем для виконання в обов'язковому порядку. Виробничі показники задаються в переважній більшості випадків також у натуральному вираженні, а їх виконання забезпечується виділенням відповідних фондів через систему матеріального постачання на основі планових балансів. В умовах централізованої планової економіки виконання виробничих планів стимулювалося також преміями та іншими видами доходів працівників. З роками кількість обов'язкових планових показників у більшості країн було скорочено, змінились також їх склад і характер. Центральні органи формували та контролювали взаємозв'язки постачальників і споживачів по всьому народному господарству.
При директивному плануванні можна виділити такі стадії: розробка вищим плановим органом на основі директив уряду проекту плану; визначення планових завдань; обговорення зустрічних планів, які пропонувалися господарськими одиницями; координація пропозицій і їх узагальнення центром; складання народногосподарського плану. Після цього переходять до виконання плану, аналіз результатів якого є одним з важливих вихідних пунктів складання проекту плану на новий період.
Директивне планування сформувалося під впливом цілого ряду об'єктивних факторів: труднощів становлення соціалізму в умовах внутрішнього громадянського протиборства та міжнародної ізоляції, яка відбувалася після другої світової війни; відновлення зруйнованого війною народного господарства; тривалого періоду політики "холодної війни" та ін.
Надмірна державна централізація ресурсів у цих умовах була необхідною, але існували причини й іншого порядку. Справа в тому, що стратегія побудови соціалізму була перекручена вже в другій половині 20-х років, коли замість основ реального соціалізму почав насаджуватися так званий державний соціалізм, і перші спроби відійти від нього в 60-ті роки вже не мали резону. Провалом завершилась і друга спроба реабілітації соціалізму у вигляді перебудовних процесів, розпочатих у середині 80-х років. Розвитку командно-адміністративних методів керівництва сприяв державний монополізм, який охопив як внутрішні економічні процеси, так і зовнішньоекономічні зв'язки. В умовах, коли державі належало 90% всіх основних виробничих фондів і на державних підприємствах вироблялося понад 90% валового національного продукту, ні про яку конкуренцію не могло бути й мови. У цих умовах директивне планування не тільки виключало можливість використання в економіці ринкових важелів розвитку народного господарства, а й отри-
Завантажити реферат