Сторінка
3

Види й типи прогнозування та макроекономічного планування

Проміжну позицію між державним і приватним секторами займає кооперативний. Він може бути спланований централізовано, але у випадку наявності в ньому приватної власності планування може носити індикативний характер. Однак за наявності змішаної економіки суб'єкт державного управління виконує функції головного координатора національної економіки. Що стосується плану й ринку, то вони виконують різні функції. Оскільки учасники ринку можуть діяти відокремлено, держава змушена приймати господарські рішення з урахуванням ринкового механізму не тільки стосовно приватного сектора, а й щодо власних ланок економіки.

Практика індикативного планування підтверджує, що помилки в планах і прорахунки ринку можливі в певних межах тому, що вони мають властивість взаємно доповнюватись, і їх доцільно поєднувати для досягнення бажаних результатів. У результаті цього товарне виробництво із формального перетворюється в реальне. При індикативному плануванні між планом і ринком формується дієвий "розподіл праці", у рамках якого план і ринок здатні (до певної міри) компенсувати помилки один одного.

Формування змішаної економіки та її рух до ринку вимагають урахування й використання всіх можливих типів планування.

Розробка індикативних планів міністерств і відомств. Галузеві міністерства та відомства здійснюють регулювання діяльності підприємств і організацій відповідних галузей за допомогою індикативних планів. У цих планах визначаються та містяться основні показники економічного розвитку, а саме:

• суттєві матеріальні, фінансові, відтворювальні пропорції виробництва;

• обсяги виробництва основних видів продукції з виділенням їх для державних та недержавних підприємств;

• забезпечення галузі матеріалами, сировиною, паливно-енергетичними ресурсами з урахуванням обсягів їх можливої економії;

• програми технічного та науково-технологічного розвитку, структурної перебудови, енергозбереження та підвищення конкурентоспроможності продукції;

• програми ринкових перетворень і вдосконалення галузевого управління, регулювання зайнятості на підприємствах, охорони навколишнього природного середовища;

• система економічного та правового впливу на підвідомчі підприємства через державне регулювання.

Індикативні плани міністерств і відомств розглядаються Кабінетом Міністрів України й погоджуються з ним [5, с. 7].

6. Стратегічне планування. Розробка планів на підприємствах

Протягом останнього десятиріччя в економічній практиці застосовується ще один вид планування, який отримав назву "стратегічне планування".

Стратег (грец. strategos, від stratos — військо та ago — веду) у давньогрецьких полісах з кінця VI до середини І ст. до нової ери — військовий начальник, наділений широкими військовими та політичними повноваженнями. В Афінах існувала колегія з 10 стратегів: для

командування важкоозброєними піхотинцями, для спорядження флоту, для охорони Пірею, командування військами в походах. Стратеги обиралися народними зборами по одному від кожної філи (племені) строком на один рік. При цьому допускалося багаторазове обрання.

Як і у військовій справі, в економіці можна виділити кілька стратегічних етапів, через те що кожному окремому етапові відповідає необхідний і пристосований до його завдань стратегічний план.

Стратегічний план намічає той шлях, по якому має йти розвиток економіки, і виражає його інтереси на весь стратегічний етап. Перехід від одного етапу до іншого означає момент заміни одного стратегічного плану іншим, який відповідає новому співвідношенню сил і новим завданням суспільства. Стратегічний план дає орієнтири для забезпечення керівництва та умов досягнення поставленої економічної мети.

Тактика (грец. taktike) — засоби та прийоми, способи досягнення якої-небудь мети, лінія поведінки кого-небудь. Іншими словами, тактика — це лінія поведінки, розрахована на порівняно короткий період визначення завдань і конкретних форм досягнення поставлених цілей (у нашому випадку — економічних) у даних конкретних умовах. Тактика є частиною стратегії, що підпорядкована їй і обслуговує її.

Розглянемо ці поняття й терміни стосовно системи економічного прогнозування та планування, особливо в умовах формування та дії ринкових відносин.

Стратегічне планування — поняття, яке використовується в ряді країн ринкової економіки й означає оцінку існуючих і очікуваних у майбутньому умов діяльності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів. На базі такого аналізу розробляється стратегія розвитку. Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене (рамкове) і програмне. Завдання першого — визначення цілей: планування росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого — визначення конкретної структури виробництва, вибір ринків збуту тощо. У більшості колишніх країн централізованої планової економіки поняття стратегічного планування довгий час не вживалося взагалі. Воно виникло в країнах з недирективним управлінням і стало визначати як рамки діяльності окремих підприємств, так і оцінку галузевих і народногосподарських планів. Стратегічне планування обов'язкове тільки для великих підприємств. Часові горизонти стратегічного планування співпадають з періодами народногосподарського довгострокового планування. Стратегічне планування широко використовується при обґрунтуванні інвестиційної політики.

Стратегічний план розробляється на майбутнє (перспективу) і має обґрунтовуватись як аналізом минулого, так і серйозними дослідженнями. Стратегічні плани розробляються з таким розрахунком, щоб вони не тільки залишалися цілісними впродовж значного відрізку часу, а й були достатньо гнучкими, щоб за необхідності можна було здійснити їх модифікацію чи переорієнтацію. Стратегічний план слід розглядати як програму, яка координує діяльність протягом тривалого періоду часу та, постійно змінюючи ділові й соціальні обставини, викликає необхідність її систематичного коригування.