Сторінка
3

Соціально-економічна природа інфляції

Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття. Це необхідно враховувати при формуванні макроекономічних регуляторів щодо зниження рівня інфляції.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

· Державна монополія на емісію грошей

· Профспілкова монополія

· Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат

Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.[5,6]

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

1. Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

2. Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що справляє негативний ефект на систему оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.[7,167]

Отже, підсумовуючи, слід сказати, що порушення законів грошового обігу, розбалансування грошової системи породжує інфляцію, тобто знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін, яка виявляється у їх зростанні.

2. Особливості інфляції в Україні

В Україні з 1991 до кінця 1996 р. одним із головних чинників інфляції була невиважена грошова емісія. Саме внаслідок невиваженої грошової емісії було підірвано авторитет українського купона. Адже в січні 1992р., після введення в обіг купоно-карбованця, його неофіційний курс до російського рубля становив 1:10. Та після того, як у січні - лютому 1992 р. в обіг було випущено 43 млрд. крб., а до кас банків надійшов лише 21 млрд. крб. виникла потреба у готівкових грошах для сплати зарплати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішене шляхом додаткової емісії грошей. За січень-травень 1992 р. емісія грошей становила 83,2 млрд. крб. За відповідний період 1993 р. - 650,1 млрд. крб. Ще ці дії викликали різке падіння курсу національної української валюти. В великій мірі це сприяло бартеризації (поширення товарообмінних операцій) української економіки. Продовження і наслідки цього процесу всім добре відомі.

В 1992 р. в Україні на сільськогосподарську продукцію зросли в 20 разів, в той час як на промислову продукцію, яку вони використовували – в 38 разів, на нафтопродукти – в 120 разів, паливо – в 95 разів. В 1993 р. оптові ціни на промпродукцію зросли вже в 93 раза, на електроенергію – в 95 разів, будматеріали – в 98 разів, продукцію легкої промисловості – в 80 разів, ціни на сільгосппродукцію зросли в 57 разів. В 1994 р. в Україні ріст цін помітно знизився в порівнянні з темпами інфляції в попередньому році: оптові ціни на промпродукцію зросли в 6,6 раз, в тому числі на паливну – в 11,3, електроенергію – в 9,7, продукцію чорної металургії – в 13,8, машинобудування – в 6,7, легкої промисловості – в 7, на сільськогосподарську продукцію – в 6 разів

Гострота кризового стану національної економіки змусила уряд та НБУ(Національний Банк України) докорінно змінити свою тактику. Грошово-кредитну політику було перетворено з експансивної на жорстку рестрикційну. В 1994 р. монетарна політика НБУ (підтримання курсу гривні) була спрямована на приборкання інфляції.

У 1995 р. темпи інфляції продовжували знижуватися : з 21,2% у січні до 4,6 % у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14, 1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції становив 253, 5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза (218 %), а не продовольчі товари - у 2 рази(203%). Платні послуги зросли у 5,5 разів(549,8%).

Усі етапи зростання цін в Україні були зумовлені, головним чином, підвищенням цін на енергоносії, що надходили з Росії. Тобто не стільки випуск „зайвих” грошей під урядові програми спричиняв їх знецінення, скільки зростання цін вимагало додаткового випуску грошей для збалансування товарообороту. І взагалі, оцінка темпів інфляції за індексом зростання цін на товари і послуги досить умовна, хоча в цілому і доволі точна.

Бюджетний дефіцит в Україні в першій половині 90-х років значною мірою був викликаний, насамперед, інфляцією – внаслідок зростання цін видатки бюджету зростали значно більшими темпами, ніж доходи. Звісно, і політика так званої соціальної спрямованості бюджету внесла додаткове навантаження на бюджет. Але, за великим рахунком, ніякого розширення соціальних видатків не відбувалося. Намагались всього навсього якоюсь мірою амортизувати падіння реальних доходів населення.

Звісна річ, підвищення цін на енергоносії не обов’язково має вести до таких важких фінансово-економічних і соціальних наслідків. Усім добре відома економічна криза в 70-х роках, одним із чинників якої було підвищення цін на нафту за рішенням країн-членів ОПЕК як відповідь на агресію Ізраїлю проти арабських країн. Однак, по-перше, те підвищення цін просто не йде ні в яке порівняння з тим, що довелося витримати Україні. По-друге, підвищення цін не страшне саме по собі. Проблеми виникають тоді, коли його неможливо компенсувати. Так, врешті-решт західним країнам, у першу чергу США, вдалось відновити баланс, причому швидше на свою користь. Адже підвищення цін на нафту привело до ще більшого зростання цін на відповідні товари і послуги, що дало змогу не тільки вирівняти торговий баланс, а й поліпшити його. У результаті, так би мовити, сторона, що нанесла перший ціновий удар, виявилась у програші.