Сторінка
9

Жовтий князь” В.Барки – реквієм жертвам голодомру

Викривальність “Жовтого князя” не лише в таких алегоричних схемах. Вона супроводжує весь текст твору. З особливою силою стримує викривальний пафос через зображення трагедії родини Мирона Катранника, у якій вимерли всі, лишився тільки наймолодший пагінець — Андрійко.

Спочатку до невпізнання була спустошена хата Катранників, хата-святиня, де ікони споконвіку осявали хліб на столі. Не лише хати, а й цілі села перетворювалися в пустку, згарище, руїну. “Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур’янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби знесене бурею, пожаром, потопом, пошестю… Все зруйноване! Зграї гайвороння кружать скрізь, над всенародною пусткою, і через шляхи відлітають геть: на степи, обернені в океан бур’янів”. Під колесо, яке самі розкрутили, потрапляють і самі партійці, пристосуванці (Гудина, Лук’ян), бо були рабами, слухняними гвинтиками людиноненависницької системи.

Конкретним носієм зла, його невід’ємною частиною у творі Барки є “рудий”, “золотозубий” жовтий князь — представник високої партійної верхівки. Це він — той звір, “який вилазить із багна в образі компартії” у напівфантастичній оповіді діда Прокопа.

Вдається автор і до містичних видінь, символіки, казкових образів, щоб підсилити викривальний пафос твору. Всі негативні персонажі твору — це запроданці своїх душ нечистому — жовтому князю.

Викриваючи та розвінчуючи, Василь Барка не береться судити.

Проблема духовності, людяності, як одна із основних, розкривається через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. До речі, про цю схованку знає Андрійко. Може, тому й залишився він єдиним із усієї родини живим, щоб віднайти цю чашу,— нехай вона знову у свій час засіяє в церкві.

Такий обнадійливий символічний фінал роману “Жовтий князь”. Духовне його наповнення спонукає нас до гордості за українську націю, в дітей якої навіть голодна смерть не може вбити найголовнішого — людяності і любові.

Список використаної літератури

1. Барка В. Жовтий князь. – К., 1991. – 266 с.

2. Всесвіт.— 1990.— №7.— С.139.

3. Дроботько Н. Характеристика родини Катранників (за романом Василя Барки “Жовтий Князь”)// Дивослово. – 2000. - №6. – с. 37.

4. Думанська О., Лисенко М. Тема голодомору в українській поезії і прозі. – Львів, 2000.

5. Забарний О. Роман Василя Барки “Жовтий Князь” (до пробдеми сприйняття старшокласниками літературного героя)// Дивослово. – 1999. - №10. – с. 31.

6. Логвиненко О. На відстані у 37 літ (В. Барка “Жовтий Князь”)// Літературна Україна. – 1998. – 5 лютого.

7. Лозко Г. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.

8. Літературна енциклопедія. – К., 1994.

9. Наулко В. І., Артюх Л. Ф., Горленко В. Ф. Культура і побут населення України. – К., 1993. – 288 с.

10. Орлюк Я. Василь Барка і його роман “Жовтий Князь”// Дивослово. – 2000. - №6. – с. 34.

11. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 2001. – 728 с.

12. Різун В.В. Літературне життя України. ХХ ст. – К., 1996.

13. Смірнов С.А. Творчість Василя Барки – світоч української літератури ХХ століття. – Львів, 1999.

14. Українська літературна історія. – К., 1998.

15. Усатенко Т. “…Те, чому ми назавжди належимо”: Дім, домівка, рід, родина // Дивослово. – 2003. – № 1. – С. 27–30.

16. Хрестоматія. Українська література ХХ ст. – К., 2000.

17. Шевченко Л.Ю., Лисенко Ю.В. Літературна мова ХХ ст. – К., 1996.

18. Юрченко І.С. Біографічний портрет Василя Барки. – К., 1999.

19. Ярмак М. Василь Барка “Жовтий Князь” (допоміжні матеріали)// Поліття. – 1998. - №8. – с. 45