Сторінка
8

Українська література за п'ятдесят років (1917-1967)

ана Керницького, Остапа Тарнавського, Богдана Нижан-ківського, Олексі Веретенченка, Бориса Олександрова, Ганни Черінь, Леоніда Полтави, Юрія Буряківця та багатьох інших, що їх нема змоги тут всіх згадати, — є істотним доповненням загально-українського літературного процесу. І, нарешті, вагомою вкладкою в цей процес є творчість молодшої групи письменників українського закордоння — «шестидесятників» поза межами України. Маємо на увазі поетів, прозаїків і драматургів, що відомі під назвою «Нью-йоркська група». Це — Віра Вовк, Богдан Рубчак, Емма Андієвська, Богдан Бойчук, Патриція Килина, Юрій Тарнавський, Женя Васильківська, Вольфрам Бурггардт, Юрій Коломиєць, та наймолодші — Олег Коверко, Данило Струк, Марко Царинник. Поруч з оригінальною творчістю, письменники українського закордоння зробили також чимало в ділянці мистецького перекладу, передусім — поезії і драми. Згадати хоч би переклади Тодося Осьмачки Шекспірових драм та поеми Оскара Вайлда «Баляда редінгенської тюрми»; переклади Юрія Клена німецьких, французьких та англійських поетів; Вадима Лесича — з американських, англійських та польських поетів; переклади Віри Вовк португальських і бразілійських поетів на українську мову й українських прозаїків і поетів на португальську; збірку перекладів «Поети Заходу» Святослава Гординського та його ж перший, майже повний, переклад творів Франсуа Війона. Плідно працює на перекладацькому полі Ігор Костецький (В. Шекспір, Ф. Новаліс, Т. С Еліот, Е. Паунд та інш.). Чимало перекладів з еспанських, французьких, американських, німецьких та англійських поетів дали: Оксана Соловей, Олександер Филипович, Борис Олександрів, Патриція Килина, Богдан Бойчук, Вольфрам Бурггардт, Юрій Тарнавський та Богдан Рубчак. Значні успіхи в перекладах з китайської мови має Лідія Голубнича, з японської — Ігор Шанковський. Успішно перекладає твори української клясичної і сучасної літератури на німецьку мову Анна Галя Горбач. Отже, оригінальні й перекладні зусилля письменників українського закордоння творять поза межами України той літературний фонд, який за законами, сказати б, соціяльного електромагнітного поля, істотно доповнює і збагачує українську сучасну літературу й допомагає влучити її в загальнолюдський творчий процес. * * * Ми кинули загальний погляд на українську літературу за п'ятдесят років її пореволюційного розвитку. Не все ясно і докладно можна було відзначити на цій перенаснаженій надзвичайними подіями історичній магістралі. Але основні й визначальні етапи і факти ми намагалися зафіксувати. Цілість процесу показує, що були високі шляхетні злети. Були героїчні звучання, прагнення, пляни, великі таланти, нові відкриття. Було й падіння, трагічні ситуації, жертви, смерть. Але «смерть, — каже Ліна Костенко, — це ще не поразка. В переможних боях теж бувають полеглі». За пореволюційне півсторіччя українська література зазнала багато втрат. Але це були полеглі в переможних боях. Бої не закінчились ще. Цього свідоме все прогресивне, все, що вміє мислити в Україні й поза Україною суще. За всіх це висловив один з найталановитіших, але, на жаль, вже неживих поетів «шестидесятників»: Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова . Громотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Якщо сучасна Україна народжує таких поетів і таку свідомість, то вона, а з нею і її література, може бути певна за своє велике майбутнє.