Сторінка
2

Олексій Федотович Коломієць

Поєднання двох могутніх людських начл - праці і кохання — знаходимо і в ранніх творах письменника, і в пізніших. Скажімо, Сидір Савченко, випускник середньої школи. Чи думав він у день розлуки з подругою - однокласницею, що через якихось десять років під цією ж дикою грушею він; безплідний вчений і черства людина, що заради кар’єри зрадила кохання, мрію, зважиться присвоїти собі наслідки багаторічної праці своєї колишньої коханої — одинокої сільської жінки, чесної трудівниці, якій за її працю цілує руку сивоголовий академік Коваленко. «Де ж твоє сонце?»— вигукує Катерина, вражена страшною метаморфозою Сидора. Саме так — «Де ж твоє сонце?» — назвав Коломієць свою п’єсу, яка має і пізнішу, другу, назву — «Чебрець пахне сонцем». У цій драмі автор сумлінно досліджує джерела моральної метаморфози непоганого, здавалося! б, сільського хлопця Сидора і водночас джерела вірності, чистоти й окриленості Катерини, яка виростила свій сонячний сад. Драматург далекий від того, щоб від самого початку надавати Сидорові рис нероби, дармоїда або гульвіси. Ні. Його герой — сумлінний студент. Вдень і вночі сидить він за книжкою в кімнаті гуртожитку, але не може стати справжнім ученим саме через те, що потенційно здатний в якийсь момент життя подумати і зробити хибний висновок: не праця, постійна, невтомна, до запаморочення і самозабуття,—головне в науці, а вміння пристосуватися, кар’єра, здобута будь-яким, навіть най ганебнішим способом.

П’єса порушує дуже важливу проблему, яка, до речі, наявна і в інших творах Коломійця: становлення особистості, вибір молодою людиною власної стежки в житті. Цю стежку кожен - знаходить по-своему: колишня Сидорова подруга Катерина, її приятелька студентка Люба, Сидорові друзі зі студентських років. Ці персонажі Коломійця в чомусь дуже схожі на дещо піднесений, романтичний образ Наталки, яка готова на нечуваний подвиг («Горлиця», 1969). Вона звершує його у своїй палкій уяві. Схожі й на молодих учених з Коломійцевої «Планети Сперанта» («Планета сподівань», 1965). Ларіон, Леся Сергій і Павло стоять на порозі подвигу, а Ларіон потай його здійснює «во імя перемоги науки, во імя здоров’я і щастя людини».Дилогія «Планета Сперанта» у програмі вивчається оглядово, але згадаємо і її. Зауважимо: - вступник має звернути увагу на заголовки п’єс Коломїйця, відповідність їх змістові творів.

У першій частині «Горлиці» та «Планети Сперанта» автор торкається суворих часів громадянської та Великої Вітчизняної воєн, а в другій — порушує згадану вище проблему становлення особистості молодої людини. У цьому, до речі, виявляється прагнення драматурга до синтетичного художнього освоєння світу.

«Планета Сперанта» .Чому така назва? Це романтичний плин думок молодих про: «планету Сперанта, на якій усе відбувається так само, як і на землі, лише в очищеному від бруду й ницості варіанті»?

Задум — показати безприкладну духовну єдність поколінь.

Для переконливого художнього втілення свого задуму драматург ставить на порозі подвигу батька й сина, які ніколи не бачили один одного. Ставить . у різний час і в різні умови. Батько загинув на війні. Їх було шестеро в бліндажі, розвідників, людей без імен і біографій (так вимагала інструкція), людей без

минулого (на час виконання завдання). Усі вони один за одним загинули йдучи на небезпечне завдання. Останнім ішов Запорожець, як умовно назвали його товариші. Останнім Чому, що дуже хотів побачити сина, звістку про народження якого тільки-но одержав Та й решта п’ятеро з бліндажа — старші й молодші. сімейні й одинокі — хотіли зберегти його для сипа, якому вони за два кроки від смерті у фронтовому бліндажі спільно придумали ім’я —Ларіон, тобто веселий, радісний. Та не судилося Запорожцеві побачити сина, лишилися в бліндажі шість розвідницьких шинелей, баклажка і лист-трикутник, що долетів за адресою.

Силою авторської фантазії якраз на тому місці, де був колись бліндаж розвідників, молоді науковці потай від свого керівника зібралися, щоб випробувати на собі препарат, від якого залежатиме здоров’я й довголіття людей. Вони мали тягти жеребок, але Ларіон, син невідомого йому батька-розвідника Запорожця, сам приймає препарат, почувши, як «заговорили» окопи. Драма Коломійця вражає не тільки самим сюжетом, а й ще сильніше—тонкою психологічністю образів; передусім безіменних героїв-розвідників Коваля, Бороди, Вусача, Солдатика, Інтелігента, Запорожця, а з молодих науковців — Ларіона

При вивченні п’єс «Голубі олені» і «Кравцов», що вийшли у світ 1973 і 1975 рр. і пов’язані з художніми пошуками, які загалом характеризують шістдесятників, новим питанням для абітурієнтів буде «поетичне кіно», «поетична мова» (див. «Словник літературознавчих термінів»). Пригадайте також гарячі дискусії з приводу українського «поетичного кіно» (роботи кінорежисерів С. Параджанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики). Гадаємо, що цикл вищезгаданих ліричних драм Коломійця, а також п’єс «Спасибі тобі, моє кохання» (1967), «Перший гріх». (1970), «Срібна павутина» (1977) Перебувають у контексті саме таких художніх пошуків. Для цих творів характерним є те, що вони містять у собі два художні-плани: реальний і можливий. Це зумовило і їхню структуру, і появу додатків до назв «від автора» («Повість про кохання», «Повість про вірність»), багатоіменність героїв (Оленка, вона ж Роксолана, Жанна Д’Арк тощо) і деяку умовність сюжету, звернення до метафорики, поетичної символіки.