Сторінка
1

“Знедолені” В.Гюго

ПЛАН

1. Особливості написання роману “Знедолені” В.Гюго

2. Основні мотиви роману “Знедолені”, головні образи

3. Використана література

1. Особливості написання роману “Знедолені” В.Гюго

Роман «Знедолені» («Les Miserables»), якому Віктор Гюго віддав понад двадцяти років життя, безсумнівно, стоїть на першому місці серед усіх його романів.

Думка про створення великого соціального роману, присвяченого знедоленим, виникла в Гюго ще до вигнання. Він почав писати його під первісною назвою «Бідняки» («Miseres») у середині 40-х років, але перервав свою роботу в зв'язку з подіями, початок яким поклала лютнева революція 1848 року.

Уже тоді – у першому варіанті – автором були задумані і створені центральні образи знедолених суспільством бідняків: каторжника, чий злочин полягав у тому, що він вкрав хліб, щоб нагодувати голодних дітей своєї сестри, і матері, змушеної продати свої зуби, волосся і тіло, щоб платити за утримання своєї дитини.

У вигнання Гюго взяв із собою незакінчений рукопис «Знедолених». Однак після бурхливих подій політичного життя, якими письменник був захоплений протягом наступного десятиліття, коли він так гаряче протестував проти злочинів Луї Бонапарта, створюючи полум'яні памфлети і вірші «Відплати», перша редакція роману вже не могла задовольнити його.

Відновивши роботу над «Знедоленими» у 1860 році, він прагнув втілити в романі філософські і моральні ідеї, що склалися в нього за останні роки. Тепер «Знедолені» стають не тільки викривальним твором, але і романом, що поставив найважливіший для Гюго того часу питання про значення добра і милосердя для соціального і морального відродження людства.

Разом з тим Гюго вводить у свій новий роман великі історичні, публіцистичні і філософські розділи, що додають йому епічні масштаби.

2. Основні мотиви роману “Знедолені”, головні образи

«Знедолені» – дійсний поліфонічний роман з багатьма темами, мотивами, ідейними і естетичними планами, де дана велика картина народного життя і де Париж бідноти, Париж жалюгідних і похмурих нетрів виникає перед читачем на фоні найбільших політичний подій французької історії початку XIX століття: катастрофи при Ватерлоо, падіння режимів Реставрації і Липневої монархії, народно-революційних боїв 30-х і 40-х років. З реальної дійсності й історія головних героїв роману.

Образ Жана Вальжана виник у письменника в зв'язку з процесом деякого Пьєра Морена, котрий, також як і герой Гюго, був відправлений на каторжні роботи за крадіжку хліба. Вивчаючи цей процес, знайомлячи з існуючим кримінальним кодексом, відвідуючи паризькі в'язниці, Гюго відзначає два моменти в цьому, гостро цікавлячому його питанні: по-перше, склад злочину – крадіжку хліба, що підтвердила переконання письменника в тому, що причина злочинності корениться не в зіпсованості, а в убогості народу; по-друге, доля людини, що вернулись з каторги і яку женуть звідусіль, а отже, що не має можливості повернутися до чесного трудового життя. Усе це Гюго і вніс у біографію свого головного героя, додавши цим проблемам художньо-переконливу форму.

Саме з появою «Знедолених» зв'язані нескінченні суперечки про зміну художнього методу Гюго другого періоду. Багато вчених наполягають на тому, що «Знедолені» - реалістичний роман. Дійсно, елементи реалізму в романі присутні. Вдумавшись у концепцію роману «Знедолені», що відповідає уявленню письменника про людське життя, як про безупинну зміну світла і пітьми, можна знайти, що, незважаючи на багато рис реалізму, Гюго все ж таки залишається романтиком і по своєму світогляді, і по методу.

Задача морального уроку для нього важливіше реалістичного аналізу. Так він і сам говорить наприкінці книги, що вона має набагато більш важливу мету, чим відображення реального життя. Розуміючи світ, як постійний рух від зла до добра, Гюго прагне продемонструвати цей рух, акцентуючи (найчастіше навіть усупереч логіці реальних подій) обов'язкову перемогу доброго і духовного початку над силами зла. Непримиренний контраст між злом і добром, пітьмою і світлом, що проявилося в характерах персонажів Гюго першого періоду його творчості, доповнюється тепер новим мотивом: визнанням можливості перетворення злого в добре. «Книга лежача перед очима читача, являє собою від початку і до кінця, у цілому й у подробицях . – шлях від зла в добру, від неправого в справедливому, від неправди до істини, від ночі до дня . Вихідна точка – матерія, кінцевий пункт – душу. На початку – чудовисько, наприкінці – ангел», – пише Гюго. Недарма його роман відкривається книгою «Праведник», у центрі якої стоїть романтичний образ християнського праведника – єпископа Мириеля.

Саме в образі єпископа, що зіграв вирішальну роль у перетворенні свідомості Жана Вальжана, Гюго втілив свої моральні ідеали: доброту, безкорисливість, широку поблажливість до людських слабостей і пороків.

Своє завдання Гюго бачив у тому, щоб відродити моральні ідеали, загублені суспільством, у якому народ доведений до стану крайньої убогості і безправ'я. Це робить роман Гюго не тільки викривальним, але і проповідницьким – місіонерським, завдяки чому «Знедолені» на Заході часто називали «сучасним Євангелієм», як охарактеризував його і сам Гюго. Головним чином тема відродження особистості просліджується в романі на прикладі головного героя – Жана Вальжана.

Запеклий життям каторжник, що на наших очах стає чудовою високоморальною людиною завдяки доброму вчинку єпископа Мірієля, який віднісся до нього не як до злочинця, а як до знедоленої істоти, що бідує в моральній підтримці.

Опис, що дає Гюго своєму герою, цілком реалістичний, але, романтик по своїй природі, Гюго додає йому ефектні гіперболічні образи: очі, що блищать з-під брів, «немов полум'я з-під купи труску»; «у цій фігурі було щось лиховісне». Перетворення героя також чисто романтичне, перетворення після грандіозної очисної бури, викликаної великодушним відношенням до нього єпископа.

Вся історія Жана Вальжана, що стоїть в центрі роману «Знедолені», будується на драматичних зіткненнях і різких поворотах у долі героя: Жан Вальжан, що розбиває віконне стекло булочної, щоб узяти хліб для голодних дітей сестри, і засуджений за це на каторжні роботи; Жан Вальжан, що повертається з каторги і якого женуть звідусіль, навіть з будки собаки; Жан Вальжан у будинку єпископа, у якого він намагався украсти срібні ножі і качани й одержав їх у подарунок разом зі срібними свічниками; Жан Вальжан, що став впливовим мером міста, і умираюча Фантина, що благає врятувати її дитя; Жан Вальжан у зіткненні з «невсипущим оком» правосуддя – Жавером; Жан Вальжан у справі Шанматьє, що повертає його в положення переслідуваного каторжника; подвиг Жана Вальжана, що рятує матроса з військового корабля «Оріон», і його втеча з каторги, щоб виконати обіцянка, дана Фантине; Жан Вальжан із крихтою Козеттою на руках, переслідуваний Жавером по темних вуличках і завулкам Парижа, і несподіваний порятунок у жіночому монастирі на вулиці Пікпюс; потім, через кілька років Жан Вальжан у злодійському кублі Тенардье, один проти дев'яти негідників, зв'язаний ними і все-таки зумів звільнитися, перерізавши мотузки за допомогою старої монетки каторжника; нарешті, Жан Вальжан на барикаді, де він нікого не убиває, але рятує життя двох людей: Мариуса і свого переслідувача Жавера. Особливості психологізму роману «Знедолені» складаються головним чином у романтично гіпертрофованому зображенні очисної бури, що потрясає всі основи і все звичне світосприймання людини.