Сторінка
6

Долинський район

Історія Долини сягає сивої давнини, адже місто виникло у другій половині Х ст. і належить до найстаріших міст Прикарпаття. Заселення тутешніх земель швидше за все зумовлено тим, що тут виявлені поклади солі, а ліси багаті на деревину, гриби та ягоди. Перші згадки про Долину пов'язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла. Оскільки в давнину руські князівства були поділені на повіти і Долина належала до Жидачівського. Земельні акти засвідчують те, що в 1443 році після смерті Ягели володарем Долини став Михайло Кастелян. У 1525 році на клопотання городян Долині було надане Магдебурзьке право і право на „роблення солі", а трохи пізніше на — палення горілки. Прибутки від цього йшли на ремонт міських валів. Поруч з Долиною виникали і розвивалися інші населені пункти, де також було виявлено соляні джерела. Так з'явилися Тростянець, Солуків, Слобода-Долинська, Раків та ін. Місцеве населення взялося видобувати ропу, та перша Долинська солеварня — прообраз сьогоднішнього солекомбінату — з'явилася лише в 1900 році.

Але не тільки солевиварюванням славилася Долинщина. В таких селах, як Витвиця, Гузіїв, Гериня наприкінці XVIII ст. діяли власні папірні. В Велдіжі (Шевченковому), Максимівці, Мізуні видобували залізну руду, займалися ливарною справою. Поряд з цими ремеслами розвивалися торгівля, землеробство, скотарство.

Часто мирну працю мешканців Долини та її околиць порушували набіги монголо-татарських завойовників, війни. У XVI ст. повітове містечко захопили польські магнати і воно переходило від одного орендаря до іншого. Небувале спустошення пережило місто у 1594 році, коли опинилося у важкому ярмі татарських ненаситників. Але долиняни не мирилися із поневоленням. Досить, наприклад, було спалахнути визвольній війні українського народу проти польських загарбників під проводом Богдана Хмельницького, як багато з них пішло в загін Семена Височана. Коли ж вибухнуло визвольне повстання 1740-61 рр., то зброю в руки взяло майже все населення. Але сил, щоб здобути волю, а відтак утримати владу, було замало. При першому поділі Польщі 1772 року землі Долинщини потрапляють до рук Австро-Угорщини, яка зберегла своє панування в краї до 1918 року. Коли в Україні з'явилась можливість здобути державну незалежність, багато жителів міста і повіту стали на захист Західноукраїнської Народної Республіки, гарячою лавиною влилися в ряди Української Галицької Армії. Після того, як УНР (Українська Народна Республіка) перестала існувати, у Долину, а це був 1919 рік, знову повернулася польська влада, яка придушувала найменші прояви волі та незалежності. Весною, а саме 26 травня того ж року в урочищі Букова, що на окраїні міста, вони розстріляли січових стрільців — Миколу Фрищина, Осипа Фрищина, Осипа Бойдуника, Володимира Мазуркевича. У тридцяті роки на теренах Долинщини виникають підпільні осередки ОУН. Тут буває, оскільки його родина жила в с. Тростянець, провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера.

Долиняни мужньо боролися супроти німецько-фашистських загарбників (1941-44 рр.), протидіяли новому приходу більшовицької влади. Уже в 60-ті роки на Долинщині, зокрема в селах Кальні, Лужках, Слободі Болехівській, Солукові, зародилася нова політична організація — Український Національний Фронт. Його провідниками були Дмитро Квецко, Михайло Дяк, Ярослав Лесів, Зіновій Красівський, Микола Крайник.

Хоч і славилася Долина своєю сіллю, та найбільше про неї довідалися тоді, коли тут в 1950 році розпочалося промислове виробництво нафти. Нафтовою називають її і тепер, як минуло 50 років цій події, а в місті розвиваються інші галузі народного господарства. 2. Населення, склад та населені пункти Долинського району

Загальна кількість сімей в 1999 р. становила 20935. Середнє число осіб на сім'ю складає 3,4 чол. Середня кількість дітей на сім'ю — 2 чол. Національний склад населення району (згідно з даними перепису 1989 року) Національність Чисельність % Українці 86779 96.8 Росіяни 2009 2.2 Поляки 378 0.4 Білоруси 142 0.2 Євреї 29 0.03 Інші (цигани, греки, угорці, чехи, німці) 313 0.3 Разом 89650 100.0

Важливою особливістю району е людські ресурси. Висококваліфікований потенціал сприяє соціально-економічному розвитку району. Населення району на початок 2000 року становило 72626 чол., з них сільське — 48653 чол. Населені пункти Долинського району

Велика Тур‘я – село прилягає до річки Тур‘янки, за 27 км від районного центру та залізничної станції Долина. Населення – дві тисячі шістсот тридцять три чоловік. Є школа № 9, дві бібліотеки, клуб, лікарня, аптека, відділення зв‘язку, 6 магазинів. Споруджено 540 житлових будинків.

Витвиця – лежить у долині річки Лужанки за 17 км від районного центру. До залізничної станції Болехів 11 км. Населення 1200 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Вигодське.

Є школа І – ІІ ст., клуб, дві бібліотеки, амбулаторний пункт, дільнична лікарня, аптека, ветлікарня, п‘ять магазинів, відділення зв‘язку. Вишків – знаходиться на річці Мізунці, за 45 км. від районного центру. Населення – 835 чоловік. У сільраді розташовані лісництво й лісопункт вигодського лісокомбінату.

Гошів – розташований в долині біля річки Лужанки і Свічі, 12 км. від міста Долина. Посеред села проходить автомагістраль Львів – Івано-Франківськ.

Гузіїв – розташоване на березі річки Свіча. Віддаль до районного центру – 18 км, до залізничної станції Болехів – 4 км.

На території села існували поселення первісної людини. Тут знайдено крем‘яні знаряддя праці епохи бронзи.

Кальна – опоясується передгір‘ям зелених Карпат. Знаходиться за 24 км від міста Долина та за 18 км від залізничної станції Болехів. Княжолука – розташована на правому березі річки Свіча, за 11 км від районного центру. Населення 705 чоловік.

Козаківка – лежить у передгір‘ї Карпат. Тут є лісництво Болехівського лісокомбінату.

Кропивник – розташований за 15 км від районного центру. Лолин - розташований за 19 км від районного центру та залізничної станції Долина. Через село проходить річечка Лолинець. На відстані 4 км від села проходить автомагістраль Долина – Вишків. Тут народилась подруга Івана Франка – Ольга Рошкевич (1858 – 1935 рр.), вона переклала повість Еміля Зойя “Довбня”, збирала фольклорні матеріали про весільні обряди, які видав Іван Франко у 1886 р.

Протягом 1874 – 1879 рр. у селі часто перебував Іван Якович Франко, де написав оповідання “Вугляр”, “Два приятелі”. У 1985 році в селі встановлено пам‘ятник великому Каменяреві, а при школі створено літературно-меморіальну музейну кімнату.