Сторінка
2

Село Уторопи

Російські окупаційні війська вбивали ні в чому не винних гуцулів, грабували, палили хати, ґвалтували жінок.

В свою чергу, австрійсько-мадярські війська після повернення чинили жорстоку розправу над селянами, які тимчасово були під російською окупацією, вважаючи їх зрадниками Австро-Угорщини.

Вони вішали десятками невинних людей на деревах та на придорожніх стовпах. Так тривало аж до 1918 р.

В 1918 році Австро-Угорська імперія перестала існувати. На Західноукраїнських землях була проголошена Західно Українська Народна Республіка, мешканці села із захопленням вітали нову українську владу і старалися їй допомогти усякими засобами. Багато із чоловіків добровільно вступили в ряди збройних сил ЗУНР – української Галицької Армії, яка з перших днів вела жорстокі бої з наступаючою польською. Армією Західно Українська Народна Республіка проіснувала недовго, літом 1919 р. вона була захоплена польськими військами.

Українська Галицька Армія, в складі якої було немало уторопчан, з боями відступала за Збруч, на Велику Україну, і там разом з військами Української Народної Армії боролися за українську самостійну державу проти більшовицьких орд та російських війсь генерала Денікіна.

Багато з уторопських героїв не повернулося додому, вони загинули в боях за волю України.

Уторопи в ХХ столітті

ХХ століття – це період важкого випробування України. На початку століття внаслідок зростання національної самосвідомості і національно-визвольних змагань на Великій Україні виникає Українська Народна Республіка, а на західноукраїнських землях Західно Українська Народна Республіка, які в 1919 р. у вікопомний День злуки, об’єднались в єдину Самостійну Українську Державу. Здавалося, що мрії українського народу нарешті здійснилися. Але не так сталося.

Внаслідок складних політичних умов Наддніпрянська Україна вже на початку 20-их років були окупована московсько-більшовицькими військами і увійшла у склад нової російської імперії Радянського Союзу. А Західноукраїнські землі були загарбані Польською державною. Почалась тяжка ненависна польська окупація, яка тривала ще до вересня 1939 року.

Селяни села Уторопів не хотіли визнавати владу польських окупантів. В селі відбувалися різні збори, віча, на яких селяни висловлювали протест проти окупації Західної України і закликали не визнавати польську владу. За польської влади село ще більше збідніло. Активними борцями проти польського поневолення, борцями за зміцнення національної свідомості селян та за поліпшення їх економічного становище були такі мешканці села, як Болдиш Михайло, Хрущ Федір, Мазурак Федір та інші.

Під кінець 30-х рр. ХХ ст. польські власті посилюють репресії проти українського народу Галичини. Ці репресії, цей жорстокий терор торкнувся майже кожного села Коломийщини. Не минули вони і села Уторопи. В 1937 р. була закрита в селі читальня “Просвіти”, а саме товариство “Просвіта” було заборонено.

Прийшов 23-ій день серпня 1930 р. Червоно ленінський фашист запив домовлену приязнь з брунатним німецьким фашистом. А через декілька днів, 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, почалася Друга світова війна. За короткий час, всього за три тижні, диктаторська Польща пілсудчини була розгромлена. Мешканці Уторопів були безпосередніми свідками цих подій. Дорогою, що йде із Коломиї, через Уторопи на Косів і далі на Румунію, два тижні, як день та ніч, гуркотіли різні автомашини, трактори, цілі воєнні обози, Це відступали рештки польської армії, а разом з ними в Румунію втікали різні урядові організації та установи. Скоро, 17 вересня 1939р. на Прикарпаття вступила совєтська Червона Армія і відповідно до договору, який був укладений між фашистською Німеччиною і Радянським Союзом 23.VІІ-39 р. окупувала всю Західну Україну. В Західній Україні була встановлена радянська влада, а житті села Уторопи почалася нова сторінка історії, під владою червоних окупантів.

Нова радянська влада швидко почала встановлювати нові порядки на західноукраїнських землях. Всіх селян було обкладено різними податками та обов’язковими поставками державі зерна, картоплі, м’яса, яєць, вовни, молока залежно від кількості орної землі та сінокосів.

Почались арешти і вивіз до Сибіру заможних селян. Їх називали “кулаками”, до “совітів” цього слова у селі ніхто не чув.

Арештовували в першу чергу національно-свідомих людей, активних громадських діячів, переважно членів товариства “Просвіта” “Рідної школи” та інших патріотичних товариств. В Уторопах в березні 1940 р. було заарештовано органами НКВС активного громадського діяча Петра Волощука, його товариша Івана Воло щука та Василя Кури щука і рід інших свідомих уторопчан.

Всі ці репресії відбувалися під прикриттям облудної радянської пропаганди: і преса, і радіо день-у-день втовкмачували людям думку, що радянська влада найсправедливіша і найдемократичніша, а життя в СРСР – найщасливіше. Всіляко і всі лади прославлявся “вождь всіх народів” Йосиф Сталін.

Прийшов день 22 червня 1941 р. Цього дня фашистська Німеччина напала на свого “друга” Радянський Союз, почалася німецько-радянська війн. Німецькі війська швидко посувалися із заходу на схід і вже 4-5 липня 1941 р. вони появилися і в с. Уторопи.

Багато утороп чан, як і значна частина населення Галичини, надіялися, що в цій війні комуністичний Радянський Союз буде розгромлений і складуться сприятливі обставини для відновлення Української Самостійної Соборної Держави. Але ці надії виявилися марними. Німецькі, політичні і військові власті нічого навіть і слухати не хотіли про те. Це стало видно зразу після того, як вони почали масово арештовувати і розстрілювати членів організаторів українських націоналістів яка 30 червня 1941 р. у Львові проголосила Акт про відновлення України.

Німецькі військові власті запровадили на окупованих землях суворий воєнний режим, наклали на селян зразу обов’язкових контингентів хліба, м’яса, молока, інших продуктів, а молодих людей-хлопців та дівчат – масовою вивозили насильно на роботи в Німеччину. І за невиконання будь-якого розпорядження була кара – розстріл. Дуже важко жилося утороп чанам в 1942 році. Неврожай і масова реквізиція худоби, здача обов’язкових контингентів викликали голод. Мешканці села з мішечками солі ходили на Поділля і міняли сіль на хліб. Але цей хліб тяжко було доставити додому, бо по дорогах були застави німецькі поліції, яка відбирала у селян цей хліб.