Сторінка
5
У роки війни козаки складали приблизно половину населення України.
Зборівський договір був юридичною основою оформлення козацтва в привілейований стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Складання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Значно розширилась територія, на якій мали право жити козаки. Привілеї козацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським договором 1651р., московським урядом у «Березневих статтях» 1564р., у царських жалуваних грамотах.
До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької старшини. Групою, близькою до реєстровців, були колишні «випищики» та драгуни, які під час боїв переходили на бік повстанців. Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового війська. Панівним станом в Україні були також верхи православного духовенства, права яких в роки війни значно розширилися. Православ’я стало в Україні єдиною визнаною офіційною релігією. Цьому сприяла та обставина, що одним із гасел, під якими велася Визвольна війна, була боротьба за православну віру. Духовенство було добре організованим станом, що спирався на вікові традиції. Православна Церква мала ряд суттєвих привілеїв, які не раз підтверджував у своїх універсалах гетьман.
Вище церковне і монастирське духовенство у ході війни одержали нові володіння за рахунок Католицької церкви і шляхти. Зміни в Україні мало торкнулося церковного та монастирського землеволодіння. Селяни, що проживали на цих землях, як і раніше виконували для монастирів трудові повинності, сплачували натуральні оброки.
3.3 Залежні верстви.
У цьому середовищі певне місце займали рядові козаки. До козацького реєстру, наприклад, входили «робітні люди», які обслуговували Військо Запорізьке. До них належали ковалі, слюсарі, стельмахи, теслярі, шабельники, пороховики та ін. Армія не могла обійтись і без таких мирних професій, як бондарі, котлярі, римарі, цирульники і т. ін. Таким чином, у реєстрі були представлені майже всі тодішні ремесла.
За формою економічної залежності селяни поділялися на державних та панських. Юридично основна маса селян в роки війни належала до державних підданих. Їхнє становище було набагато краще від становища панських селян. Займаючи землі, конфісковані у польських магнатів і шляхти вони виконували певні повинності і виплати на користь Війська Запорізького. До них, насамперед, належали обов’язки забезпечувати козацьке військо транспортом, постоєм і провізією. Панські селяни несли більші повинності, але і для них була ліквідована панщина. Державні селяни були зрівняні у правах з міщанами. У всіх селах були вибрані війти, їх часто в документах селян також називають «міщанами».
Селянин міг продавати і купувати землю, дарувати її, передавати в спадщину, кидати одні ділянки землі і займати інші, оскільки землі на той час було вдосталь. Селянське середовище не було однорідним. Серед селян були більш заможні, які користувалися найманою працею, а були й такі, що ледве могли прогодувати свою родину.
3.4 Міське населення
Певні зміни відбулися в правовому становищі міського населення. Не лише низи, але й заможні групи населення, в тому числі й представники міської адміністрації брали активну участь у визвольній війні.
В результаті ліквідації порядків, установлених в Україні польсько-шляхетською владою, у складі населення міст сталися зміни.
Тут значно зросла кількість козаків. Ця частина міського населення, користуючись привілеями, займалася також ремеслом і торгівлею. Інші ж міщани продовжували відбувати ряд повинностей. В багатьох містах козаки становили більшу половину населення, і козацька адміністрація вирішувала всі питання міського життя.
Привілейоване становище займали в містах і купці.
Польські купці, яких і до війни було не дуже багато в українських містах, залишили Україну. Вимушені були покинути українські міста і євреї. У Зборівському договорі є навіть спеціальний пункт про заборону євреям займатися промислом і торгівлею в Україні. Це позбавляло українських купців від конкуренції не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринках. Часто купці висувались на вищі посади в органах міського самоврядування.
Значно більшою групою населення міст були ремісники. Продовжували існувати цехові організації.
4. Державний лад
4.1 Адміністративно-територіальна організація.
Вперше в ході Визвольної війни територія незалежної України була оформлена Зборівським договором 1649р. У відповідності з ним територія вільної України обіймала три воєводства: Київське, Брацлавське та Чернігівське, які після визволення були поділені на 16 полків та 272 сотні. У 1650р. кількість полків виросла до 20. Отже, визволена територія мала свій адміністративно-територіальний кодекс. Полково-сотенний устрій був істотним елементом української державності. І хоча полки як військові одиниці існували в багатьох державах, але тільки в Україні полково-сотенна організація війська була взята за основу державного територіального устрою. Вже починаючи з літа 1648р., полки та сотні як територіальні одиниці включають до себе все населення, що проживало в їхніх межах, і на нього розповсюджується влада полкових та сотенних урядів. До 1654р. звільнена територія охоплювала Лівобережжя, Правобережжя (крім Волині та Галичини) і значну частину земель на Півдні (приблизно 200 тис. кв. км.).
Отже, на час укладення українсько-російського договору 1654р. Україна була незалежною державою, що мала свою державно організовану територію.
4.2 Органи влади та управління.
На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на учать в ній мали всі козаки. Починаючи з 1649р., Військова рада скликається рідко.
Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад.
Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.
Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали – нормативні акти, обов’язкові для виконання на всій території України.
Завантажити реферат