Сторінка
2

Українська держава та право в роки визвольної війни 1648 - 1654р.р.

Представники православного духовенства (особливо його низи) - взяли безпосередню участь у подіях революції, у державотворчій діяльності.

Отже, у визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.

1.4 Розгортання національно-визвольної війни

На першому етапі національно-визвольної війни народну боротьбу очолив чигиринський козацький ситник Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595-1657) – гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері – з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. У січні 1648р. на Запорізькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві.

Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д.Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Cіч стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум’я великого повстання.

На час виступу із Запорізької Січі військо Хмельницького налічувало 5 тис. чоловік. Назустріч йому рухалося не менше чисельністю польське військо. В травні 1648р. в битвах на Жовтих Водах і під Корсунем Хмельницький вщент розбив польсько-шляхетські збройні сили, якими командував гетьман Потоцький.

Деякі історики звинувачують Хмельницького в тому, що після перемоги під Корсунем він не скористався з ситуації і не став рухатись у Західну Україну для остаточного розгрому поляків, а, відійшовши до Чигирина, два місяці чогось очікував. Але справа в тому, що гетьману потрібен був час, щоб організувати своє військо, добити розрізнені шляхетські з’єднання на визволеній території і вияснити, який міжнародний резонанс викличуть перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем.

У липні 1648р.козаки вирушили на захід. А вже у вересні під Пилявцями сталась грандіозна битва, де селянсько-козацька армія отримала блискучу перемогу.

Польський король Ян Казимир намагається приборкати козаків. 28 липня 1649р. він видає універсал, яким позбавляє Хмельницького гетьманства, оголошує його поза законом і визначає за його голову винагороду в 10 тис. золотих. Польські збройні сили вирушають в похід проти українських повстанців, але вже через декілька днів козаки і татари вдалим маневром оточили поляків під Зборовом. Зрозумівши, що битва буде програна, Ян Казимир 5 серпня надіслав листа до українського гетьмана та кримського хана про перемир’я. Але останній вже домовився за спиною у Хмельницького з польським королем про вигідний для себе мир, і Хмельницький іде на переговори сам, по суті, випускаючи з рук повну перемогу над ворогом.

1.5 Зборівський договір.

7 серпня 1649р. у Зборові відбувалися українсько-польські переговори. Козацька старшина висунула 18 вимог, головними з яких були: 1) збереження всіх давніх козацьких вольностей, зокрема, «де б не знаходилися наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного»; 2) реєстр Запорізького Війська встановлювався у 40 тис. чоловік; 3) євреям-державцям і орендарям заборонялось жити на козацькій території; 4) визнати козацьку територію, на якій би ніхто з іноземців не мав права і не наважувався брати податків; 5) Берестейська унія повинна бути скасована; 6)усі посади на козацькій території повинні бути надані особам не римської, грецької віри; 7)усі сеймові ухвали, що урізають права і вольності Війська Запорізького, треба скасувати; 8) щоб духовенства римської віри в Києві не було.

8 серпня 1649р. була обнародувана «Декларація його королівської милості війську Запорізькому…», яка отримала назву Зборівський договір. Цим документом межа козацько-української території визначалась по лінії: Дністер – Ямпіль – Брацлав – Вінниця – Погребище – Паволоч – Користишів – Горностайпіль – Димер – Дніпро – Остер – Чернігів – Ніжин – Ромни. До реєстру Війська Запорізького висувалося 40 тис. чоловік, йому підтверджувалися всі попередні вольності. На козацькій території не мали права з’являтися коронні війська. Всі посади в Україні повинні були обіймати особи православної віри. Питання про Берестейську унію виноситься на польський сейм. Київському митрополитові було надане місце в сенаті. Єзуїти не мали права проживати в українських містах. Повстанцям гарантувалася повна амністія. Складовою частиною угоди слід вважати видану наприкінці серпня королівську грамоту – привілей, яким підтверджувалися права та вольності козацтва.