Сторінка
4

Українська держава та право в роки визвольної війни 1648 - 1654р.р.

Тільки в квітні 1653р. цар наважився послати до Варшави посольство. Перед королем була поставлена вимога повернути козакам їхні права і привілеї згідно із Зборівським договором і скасувати Берестейську церковну унію 1596р. Польський уряд на це відповів рішучою відмовою.

1 жовтня 1653р. цар скликав Земський собор, на якому були присутні представники всіх станів, окрім селянства. Учасники собору, опитані «по чинам, порознь», висловилися за рішення: «Гетьмана Богдана Хмельницького и всё Войско Запорожское с городами и землями принять».

Для проведення з Україною офіційних церемоній і переговорів, присяги, вручення царської грамоти було обрано Переяслав.

Відразу ж після присяги Хмельницький і старшина, не задовольнившись царським словом, заявили, що вони бажають вести переговори з царем і добитися від Москви письмових договірних гарантій і зобов’язань.

Цей факт говорить про те, що взагалі не існувало Переяславської угоди 1654р., ні переяславського договору як документу. В 1654р. відбулася тільки малочисельна Переяславська рада, яка скоріше носила декларативний характер і не мала ніякої юридичної сили. Відбулася також однобічна присяга гетьмана, невеликого числа старшини, простого козацтва та міщан. У Переяславі українська сторона не отримала жодного офіційного документу.

Відразу ж після Переяславської ради у гетьманській канцелярії відпрацьовують проект відповідного договору, а в березні 1654р. українське посольство прибуває до Москви. 14 березня посли подали письмовий текст проекту договору з 23-х статей, що фіксували умови, на яких уряд української держави передбачав об’єднання з Московською державою. На цьому документі був підпис гетьмана Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорізького. Отже, з певністю можна сказати, що текст проекту договору із 23-х статей, поданий послами царю був підготовлений в Україні.

Статті проекту договору стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Московської держави.

21 березня українські посли подали нову редакцію проекту договору, що містив уже лише 11 статей, які було ратифіковано, що й підтвердив цар жалуваною грамотою від 27 березня 1654р. Таким чином, були підтверджені права і вольності Війська Запорізького встановлено кількісний склад збройних сил України, підтверджено право Війська Запорізького обирати гетьмана, спадкувати козацькі маєтки і права козаків їх вдовами і дітьми.

Укладаючи договір з Москвою, Україна як незалежна держава ставила свої умови, що їх прийняла друга сторона – держава Московська. Царська жалувана грамота від 27 березня 1654р. називає гетьмана і Військо Запорізьке «підданими московського царя», але при цьому зазначає: Україні «быть под нашою, царского величества, рукою, по своим прежним правам и привилеям и по всем статьям, которые писали выше сего», що, власне, на нашу думку, передбачало не «підданств», а протекцію короля над Україною.

Для Б. Хмельницького договір 1654р. був звичайною угодою по військову допомогу в боротьбі проти Польщі. Крім того, Україна намагалася цим договором юридично закріпити свої права і вольності і не допустити їх порушень і обмежень царизмом в майбутньому.

Самостійність України визнавалась і на міжнародній арені. Навіть Польща у своїх дипломатичних стосунках трактувала Україну як самостій ну державу. Україна мала дипломатичні зносини із Швецією, Прусією, Австрією, Молдавією, Угорщиною, Венецією. Чужоземні правителі трактували Україну як окрему від Москви державу, а гетьмана як самостійного государя. Договір не стояв на перешкоді їхніх дипломатичних зносин з Україною на найвищому державному рівні. Спочатку й Москва ставилась до України як до вільної держави. Зносини Московської держави з Україною здійснювалися через Посольський приказ, що фактично був міністерством закордонних справ. Україну відокремлювали від Москви державний кордон і митниці. Але Московська держава за своєю природою була унітарною, абсолютистською, кріпосницькою державою, для якої Українська держава з її республіканським ладом і сильними демократичними елементами була своєрідним викликом. Отже, рано чи пізно царизм мав почати наступ на автономію.

3. Зміни в суспільному ладі

Визвольна війна внесла певні зміни у суспільні відносини. Майже вся тодішня українська етнографічна територія фактично була визволена від польського панування. З вступом козацьких військ наприкінці 1648р. частина української території – Волинь і Галичина – знову була захоплена польськими військами.

Незважаючи на вигнання польських магнатів і шляхти, а також тієї української верхівки, яка підтримувала поляків, поділ на панівні та залежні верстви в Україні залишився.

3.2 Панівний стан.

Польську знать як пануючий стан замінило козацтво, середнє та дрібне українське шляхетство.

Козацька служба хоч і давала значні привілеї, була важкою, а часто й недоступною для населення. Щоб її відбувати, крім здоров’я, треба було мати відповідні матеріальні засоби. Ось чому ми зустрічаємо в тогочасних документах дані про те, що бідних у козаки не записували, що до них зараховували тільки заможних селян. Але такі вимоги ставилися лише перед тими, хто вступав у реєстрове козацтво.