Сторінка
1
Ставлячи під сумнів законність українських рангів, імперський уряд тим самим не давав українській шляхті забути своє автономне минуле. Тривала боротьба примусила шляхту зважити свою роль в імперській системі та придивитися до цінностей скасованих інституцій. В цій боротьбі проявилися два підходи української шляхти, які я б назвав асиміляторським і традиціоналістським. Це були не системні політичні ідеології, а протилежні погляди на цінності і спадщину Гетьманщини. Асимілятори дійшли висновку, що дотримання автономістських традицій вже не було актуальним, оскільки майбутнє Гетьманщини неминуче пов’язувалося з долею імперії в цілому. Вони почали дивитися на імперію як на свою країну, якій допомагали розвиватися так багато «малоросів», починаючи від Феофана Прокоповича. Асимілятори пишалися тим, що були частиною імперії, яка знищила найзапеклшшх ворогів Гетьманщини (Польщу, Кримське ханство й Османську імперію), відкрила їм доступ до імператорського двору та до можливостей зробити кар’єру. Серед виразників цих поглядів були найвизначніші імена Гетьманщини та імперії: Олександр Безбородько, Петро Завадовський, граф Іван Гудович, Дмитро Трощинський, граф (пізніше князь) Віктор Кочубей, Григорій Милорадович і безліч менш визначних осіб 1.
Позицію асиміляторів добре ілюструє князь Безбородько. Він розпочав свою кар’єру в Гетьманщині й виріс до чину київського полковника; пізніше став помічником генерал-губернатора Рум’янцева та брав участь у російсько-турецькій війні. 1774 р. Безбородько став секретарем Катерини II, і від того часу його кар’єра продовжувалася у Санкт-Петербурзі 2. Блискучі здібності Безбородька та його бажання служити імперській справі незабаром здобули визнання. Ще в Гетьманщині Безбородько намагався протягнути урядовий «наказ» через збори чернігівської шляхти, викликавши цим, як писав Рум’янцев, незадоволення своїх співвітчизників 3. Рекомендуючи Безбородька Катерині на чергове підвищення, Рум’янцев підкреслював, що той «сантименты не здЂшние имЂющаго» 4.
Погляди Безбородька на імперію та Гетьманщину найяскравіше проявляються в його листуванні з батьком, матір’ю, родичами та родиною Кочубеїв 1. У своїх листах Безбородько підкреслює важливість вступу української молоді до кадетських училищ, а дівчат — до школи благородних дівиць; дає поради, як просуватися по службі, й описує, яка це честь — отримати імперський ранг або нагороду. Безбородько був серед тих, хто перший хапав або купував маєтки і часто натякав українським колегам, що імперська служба також може принести достаток. Загалом у листах Безбородько виступає палким прихильником імперської системи, пишається своєю високою посадою і висловлює бажання, щоб співвітчизники наслідували його приклад.
Але це не означає, що у Безбородька взагалі були відсутні почуття до Гетьманщини. Навпаки, він любив свою рідну землю і особливо заохочував вивчення її історії. Завдяки його покровительству В.Рубан зумів опублікувати «Короткий літопис Малоросії» 1777 р. Безбородько брав безпосередню участь у підготовці, продовживши його та упорядкувавши додатки. Надсилаючи працю своєму батькові, Безбородько писав: «Приношу я дань, справедливо принадлежащую вамъ, яко во многихъ случаяхъ прямую любовь къ тому краю, любезной отчизнЂ нашей, доказавшему, и котораго всегда усердныя простиралися старанія, чтобъ дЂла и обстоятельства, славу и честь предковъ нашихъ знаменяющія, извлечены были изъ забвенія . Малое сіе сочиненіе служить теперь руководствомь къ намЂреваемому нами изданію полной Малороссійской исторіи . Велико и совершенно будеть мое удовольствіе, когда я преуспЂю въ семъ предлежащемъ трудЂ, и особливо когда исполненіе онаго будетъ послЂдуемо многими другими случаями, кои мнЂ предстали бы на изъявленіе моего нелицемЂрнаго къ согражданамъ моимъ усердія» 2.
Цей реверанс, однак, стосувався вже минувшини. Жодного разу Безбородько ке висловив бажання відновити автономні інституції Гетьманщини 3.
Насправді він або перешкоджав, або ж противився проектам організації традиційних козацьких з’єднань, а в своєму коментарі до хроніки Рубана повністю виправдовував скасування гетьманства 1. Для Безбородька Гетьманщина була країною минулого, яке можна плекати та описувати тільки в історичних книжках. Він виказував свою відданість не країні, що вмирала, а її колишнім громадянам. Він співчував своїм співвітчизникам, але замість того, щоб намагатися відновити для них традиційні права та привілеї, прагнув інтегрувати їх в імперське суспільство. Безбородько став головним захисником українців у Санкт-Петербурзі. Незважаючи на свою зайнятість урядовими справами, він, як правило, знаходив час зустрітися зі своїми земляками й полагодити їхні справи 2. Він вважав це своїм обов’язком перед рідною землею та співвітчизниками. 1779 р., перед остаточним скасуванням автономії, Безбородько гордовито повідомляв своєму батькові, що спромігся отримати російські ранги майже для 20 українських урядовців 3.
Безумовно, Безбородько бачив Гетьманщину частиною більшої країни — Російської імперії, хоча першу вважав своєю рідною землею. Крізь його праці проходить прихована думка про те, що українці — це всього-на-всього підгрупа загальноросійської нації, а імперська інтеграція — це просто частина процесу возз’єднання 4, переваги якого були значно більшими, ніж просто імперські посади, титули, земля та багатство, бо — як частина імперії — Гетьманщина зможе подолати своїх традиційних ворогів. Твердість і завзятість антипольських, антитатарських й антитурецьких поглядів Безбородька були відголоском його українського походження. У своєму меморандумі 1776 р. й історичному трактаті про татарську проблему він перелічив усі наїзди, вболіваючи за незчисленні лиха, заподіяні «Росії, зокрема Малоросії», і радив діяти, як Іван IV в Казані й Астрахані,— завойовувати та включати татарські землі в імперію 5. Так само він твердив, що Польща впродовж сторіч переслідувала православне «російське» населення Правобережної України та Білорусії 6.
З розгромом Криму та поділом Польщі остаточно були знищені двоє найдавніших ворогів козацької України. Для Безбородька та його послідовників це було ще одне обгрунтування необхідності тісного співробітництва з Росією й імперської інтеграції. Безбородько — поряд з багатьма іншими українськими шляхтичами — був спроможний, з одного боку, любити минуле Гетьманщини й ототожнювати себе з українцями, і, з іншого,— прагнути асиміляції в імперському, переважно російському суспільстві.
Завантажити реферат