Сторінка
1
а) Шкільництво. Мало відомо про стан шкільництва в литовсько-польській добі. Безперечно, в манастирях, при церквах школи існували по-старому, в кращих школах можна було не лише навчитися читати та писати, але й набути деякі відомості з теології, літератури, грецької мови. В XVI ст. такі школи при церквах та манастирях стали загальнопоширенийи. У 1550 році згадується школу при Красноставській церкві. В 1596 році княгиня Олена Чарторийська-Горностай зорганізувала школу в заснованому нею Пересопницькому манастирі. В Почаїв-ському манастирі збудувала школу Ганна Гойська, в Загаєцькому — Раїна Ярмолинська і т. д. У цих школах діти вивчали азбуку, молитви, читали часослов, псалтир, кращі учні — «Апостола». Ф. Скорина у передмові до Біблії писав, що псалтир був шкільним підручником. Письма вчили староуставного, а пізніше скоропису, що виробляється з XV ст. і з XVI ст. уживається в актовому письмі та урядовому діловодстві; вчили також рахунки. Навчителями в церковних та манастирських школах були дяки. У 1562 р. Ходкевич, фундуючи Заблудівську церкву, половину суми призначає на утримання дяка-«уставника», якого зобов'язує «на науці дітей держать». Так само й князь К. Острозький, фундуючи «уставника»-дяка в Острозі, покладає на нього обов'язок «школи держати». В своєму заповіті В. Загоровський, каштелян Волинський, згадує «дяка доброго», як учителя. В 1581 р. пастор. Одерброн писав, що в Україні при всіх церквах були школи. В церковних фундаціях не згадують про школи, а лише про збільшену дотацію для дяка. Крім визначених у церковних фундаціях дотацій, дяки, за старими звичаями одержували від батьків, по скінченні їхніми дітьми псалтиря або граматики, горнець каші або гривню грішми. Дяком називали вчителя-«уставнйка», «бакаляра» або «дидаскала», здебільшого молоду людину, яка далі могла стати священиком. Дяк міг допомагати при Богослужбі, але не це було головним його завданням. Дяк часто був єдиною письменною в селі людиною, до якої зверталися по поради. Отже, між ним і дяком XIX століття велика різниця. Маємо цікаві приклади побутового характеру, які малюють стан навчання в ХУХУІ вв. Характеристичний в цьому відношенні тестамент згаданого вище Василя Загоровського. Року 1576 він був узятий татарами в полон, де й помер р. 1577, бо не мав можли-вости дати за себе 500 золотих червінців викупу. З полону передав Загоровський заповіт свій дядині, що виховувала його синів: коли хлопцям сповнилося по 7 років, запросити «дяка добре вченого й цнотливого учити їх в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руСької науки в письмі святім . Коли вони дійдуть до доброї науки в своїм язику руськім . згодити їм бакаляра статечного, . який учив би їх науки латинського письма» дома. А коли навчиться добре — «дати до Вільна, до єзуїта, бо там хвалять добру науку дітям» . Пинський шляхтич Євлашевський описував, як він упродовж п'яти років «бавився наукою руською». Як уже згадувано, Україна, вступивши в склад Литовської держави, значно перевищувала Литву та Білорусь своєю культурою. Руська, тогочасна українська мова, запанувала в установах, українці, стаючи урядовцями, вводили в загальний ужиток українське право, звичаї, мову. Православна віра витісняла литовське поганство. Ще в 1347 р. король Казімір Великий видав був «руською мовою» Вислицький Статут. Королева ЯдвІґа (1371-1399) любила читати слов'янську Біблію та писання св. Отців. Казімір IV Ягай-лович (1492) більше вмів по-руськи, ніж по-польськи. Польський учений С. Бандке писав 1415 року: «Усі Ягеллончики аж до Сігізмунда-Авґуста в Литві писали по-руськи, привілеї й надання давали і навіть часом краще, ніж по-польськи, вміли». У бібліотеці Сігізмунда 1, передостаннього Ягеллончинка, було 33 книги руською мовою і лише одна — польською». Протестанти засновували в Польщі і в Литві школи, до яких охоче йшли українці; це були насамперед гімназія та академія в Ракові. В Україні були протестантські школи в Дубні, Хмельнику та інших містах. У боротьбі за піднесення Католицької Церкви єзуїти взяли приклад у протестантів, і Польща та Литва вкрилися мережею єзуїтських шкіл — колегій з добрими педагогами, з бурсами для учнів. Там було зразково поставлено навчання, а разом і виховання в католицькому дусі. Українці, які не мали рівноцінної школи, охоче віддавали своїх дітей до цих шкіл, де поступово перевиховували їх на католиків. Навчання провадилося за старою, звичайною в Західній Европі, схоластичною систймою. Курс поділявся на дві групи: «тривіюм» і «квадривіюм» (інфіма, граматика, синтакса:, поетика, реторика, діятектика та філософія). Мовою навчання була латинська. У протестантських та католицьких школах навчали також історії, географії, космографії, природознавства. Але все це було чуже 1 відривало учня від рідної культури. Для боротьби з чужими впливами українці почали засновувати свої школи, які не ноступалися перед протестантськими та католицькими. .Величезну ролю відіграла в цьому відношенні діяльність князя Костянтина Острозького, що наснував багато шкіл по різних містах Волині, Головною метою цих шкіл було підготовляти духовенство, здатне з успіхом вести боротьбу з католицьким духовенством і паралізувати їх вплив на молодь. У 1570-их роках заклав князь Острозький в Острозі, своїй резиденції, першу в Україні високу школу, відому під назвою Острозької академії. Історія цієї академії така. Князь К. Острозький, захоплений ідеєю оборони православної віри, вирішив видати повний текст Біблії, якого тоді не мав жадний з православних народів, в той час, як на латинський текст її покликалися під час полеміки католики та протестанти. Православні користалися рукописними зошитами окремих частин Біблії, в яких було чимало помилок. Отже треба було насамперед мати вірний текст Біблії. В основу праці покладено текст 70 «толковників» — грецький переклад, а не гебрейський оригінал, при тому порівнювано його з іншими слов'янськими та латинськими текстами, В 1581 році Біблія випіііла в світ Звичайно, вона мала недоліки, які пояснюються загальним станом освіти XVI ст., неможливістю зібрати більше матеріялів тощо. Але в цілому це була видатна подія в історії української культури. Року 1751 була вона знову переі-лянена й виправлена в Петербурзі українцями, професорами Академії, і під назвою «Єлисаветинської» до наших часів залишалася загальновизнаною й усталеною. Організація цієї величезної праці над текстами Біблії вимагала високоосвічених учених, яких князь К. Острозький стягав з різних земель. 1583 року просив він папу вислати до нього вчених греків; шукав їх і в Греції. Нарешті скупчив він в Острозі значну групу вчених і вирішив заснувати вищу школу. В Острозькій Академії переважно вчили слов'яно-руської, грецької та латинської мов, і тому називали її ще «триязичним ліцеєм» На чолі Академії стояв Герасим Смотрицький, шляхтич з Поділля серед професорів і греки — Кирило Лукаріс Дюнісій Палеолог; ієромонах з Острога Кипріян, що вчився в Паду та Венеції; математик та астроном Ян Лятос, поляк, що раніше буї професором Краківського університету; острозькі священики — Дем'ян Наливайко, брат козацького ватажка, редактор та перекладач кількох збірок; Василь — автор трактату «О єдиной вірі». Булі й світські люди: «клірик Острозький» — автор відповіді Потієві Мотовило, Христофор Філалет (Вронський); пізніше — Максим-Мелетій Смотрицький та інші. Серед цього гуртка були люди різню світоглядів: були й перейняті протестантськими поглядами, як Фі далет; католики, як Лятос; і православні. З Острозької Академії вийшло чимало видатних людей; Мелетіі Смотрицький, син ректора, майбутній гетьман Сагайдачний та інші. За прикладом Острозької Академії владика Володимирський хотів 1588 року заснувати школу в Володимирі. Після смерти князя К. Острозького в 1608 р. Академія занепала а з переходом Острога до унуки старого князя — Анни-Алоїзи Ходкевич, ревної католички, на її місці засновано єзуїтську колегію. Острозька Академія була культурною пам'яткою едикого з українських магнатів. Провід у культурному житті взяли на себе міщани. Вище вже була мова про діяльність церковних братств. З 1586 року Львівське братство зреорганізувало свою школу, поставивши її управителем грека-епископа Єласонського Арсенід Слов'янські науки викладав тут Стефан Куколь (за прибраним іменем — Зизаній Тустановський). Виховання мало церковний характер; викладали слов'янську та грецьку мови, а також «вільні науки»: «тривіюм» та «квадривіюм». У 1588 році, після виїзду Арсенія до Москви, разом з патріярхом Єремією, професором грецькоЗ мови став Кирило ТранквілюнСтавровецький, видатний богослов (пізніше перейшов на унію); висунувся на видатне місце Іван Борецький, майбутній митрополит Йов. Студенти виступали з промовами, деклямаціями, і в 1591 році митрополит Михаїл Рогоза дозволив старшим учням проповідувати в церквах. Львівська братська школа мала замінити єзуїтські школи зразковою постановкою справи виховання. Натиск покладено на церковні науки, крім того школа мала дати звання мов. Зберігся «Порядок школи», згідно з яким учитель, або «дидаскал» мусів бути «побожний, скромний, не гнівливий, не срамослов, не чародій, не сміхун, не байкар, не прихильник єресі а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому». Виховувати дітей він повинен так, щоб «не залишився винен ні за одного Богу Вседержителеві, і потім батькам їх, і йому самому». Для вчителя всі учні мали бути рівні, діти багатих і «сироти вбогі», і ті, що «по вулиці ходять поживи просити». Цей уступ свідчить, з якими думками засновували школу львівські міщани XVI ст., як високо підносили вони савдання вчителя. Щоб оборонити слов'янську мову від закидів у нездатности п для наукових викладів, видано три підручники: один — Острозької академії, другий — Лаврентія Зизанія і третій — Мелетія Смотрицького (р. 1619), якого вживали до XVIII ст. Під проводом Арсенія укладено підручник грецької мови, яку вивчали дуже добре. Вивчали також діялектику, реторкку, філософію, твори античних авторів: Аристотеля, Овідія, Люкіяна та інших. Учні мали деякі знання математики, астрономії, музики. Мета школи була підготовляти вчителів, священиків. Школа Львівського Успенського братства служила зразком для ряду інших шкіл у Галичі, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарні, Перемишлі, Ярославі, Холмі, Володаві, Володимирі, Луцьку, Дубні, Пинську, Межибожі. Найбільшого розвитку досягає шкільництво на переломі XVI та XVII ст. Братські дидаскали, спудеї (студенти) і бурсаки (учні нижчих кляс) дали нове, національносвідоме, виховане не в атмосфері боротьби покоління. Вихованці братських шкіл, шукаючи заробітку, мандрували по селах, містах, розносячи знання і гасла боротьби проти католицького наступу. «їх впливи можна бачити в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, в селянських повстаннях і печатках козаччини. Наступала епоха національного відродження», — пише І. Холмський. Українська молодь не обмежувалась місцевими школами. Багато шляхетських дітей їздило до чужоземних університетів — до Кракова, Праги, Падуї, Віттенберґу, Галле, Парижу. Встановлювався та міцнішав культурний зв'язок України з Заходом. Почасти під впливом реформації в Литовсько-Руському Князівстві ширяться переклади св. Письма руською-українською мовою. Першим видатним явищем були переклади Франціска Скорини, полоцького міщанина, вихованця Краківського, а потім Падуанського університету, де він дістав ступінь доктора. Перші його переклади були надруковані в Празі 1517 року, а потім Скорина переніс видавництво до Вільни. Він переклав Біблію, зазначивши в передмові що робить це «людім посполитим к доброму наученій», в іншому місці — «в своєму природженому язику». На деяких друках зазначено, що видано їх накладом віденського бурмістра Бабича, райц: Віденського Оньковича та ін. Найвидатніша пам'ятка перекладної літератури —це т. зв. Пе-ресопницька Євангелія, що її переклав з болгарської мови у 1556-1561 роках Михайло Васильович, син сяноцького протопопа, коштом княгині Заславської — «для ліпшого вирозумління люду христянського посполитого». Її мова зближена до народньої і дає комбінацію елементів слов'янських з українськими, Пересопницьке Євангелія не була єдиною спробою перекладу на «руську мову»; їх було в XVI та XVII ст. кілька. На Пересопницькій Євангелії не помічається впливів протестантизму так, як на Біблії Ф. Скорини, чи на виданні «Об оправданії грішного чоловіка» Семена Будного (1562 року), що був кальвіністом, а потім унітаристом. В 1563 році Будний з двома соцініянсь-кими пасторами — Кавечинським і Кришковським — надрукували у Несвіжській друкарні «Катехізис». Це була перша і єдина спроба ширити ідеологію кальвіністів «руською» мовою. В 1570-1580-их роках надрукував (не всю) Євангелію «руською мовою» унітарист-білорус Василь Тяпинський, полоцький шляхтич. У 1581 році переклав Євангелію Валентин Негалевський, але друком її не видано. Оце — головні — переклади св. Письма руською мовою в ХУХУІ ст. Вплив гуманізму відбився на збільшенні інтересу до природничих наук, математики, астрономії. Ширилися філософські твори, головним чином античних філософів. Хоч і не безпосередньо, мав вплив на розвиток думок Максим Грек, що загинув у Москві. Його листи поширював князь Андрій Курбський, що втік від Івана IV Лютого на Волинь. Перебуваючи у Миляновичах, на Ковельщині, Курбський перекладав твори грецьких авторів, писав філософський трактат. Вихованого в дусі церковної «книжности», його вразило становище Православної Церкви, приналежної супроти польсько-католицької культури, яку Курбський називав «польською барбарією». Він став енергійним захисником Православної Церкви, вів колосальне листування з представниками різних кіл сусігільности — від князів Острозьких до львівських міщан Сідлярів, обмінюючись з ними літературними, церковними та науковими новинами. Є натяки, що у нього в маєтку були школа та друкарня. На білорусько-українському пограниччі двір князя Юрія Слуцького, нащадка Київського князя 0лелника, був подібним культурним осередком. Можливо, що у Слуцького були також школа і друкарня. Важливі твори пересилали один одному; читали «всім собором». Наукові літературні інтереси об'єднували магнатів з міщанами. Про характер зацікавлевости деякою мірою свідчать бібліотеки. У Супрасльському манастирі митрополит Йосиф Солтаи зібрав бібліотеку з 215 каталізованих назв; там було багато богословських книг, збірники морального змісту, історичні оповідання, природничо-географічні описи тощо. Таких бібліотек було чимало.
Завантажити реферат