Сторінка
6

Ставлення української шляхти до імперської інтеграції

Для традиціоналістів про Гетьманщину залишилися лише спогади. Ностальгія за минулим без жодних надій на майбутнє панувала серед них аж до кінця 1840-х рр.

Традиціоналістські тенденції загальмували, але не змогли зупинити поступову асиміляцію й інтеграцію української шляхти з імперським російським дворянством. Попри живучість певних національних традицій, врешті-решт фактори, сприятливі інтеграції, виявилися набагато сильнішими. Насамперед дався взнаки специфічний характер української шляхти. Хоча її внутрішня організація, конституційна будова і політичні погляди були чітко окресленими, це не було освячено століттями традицій, і, таким чином, їй бракувало легітимності польського або угорського дворянства. По-друге, традиції, що колись міцно встановилися, пізніше послаблювалися через прийняття російських норм, через відхід від них асиміляторів і через наплив нових членів під час переходу у дворянство. Незважаючи на усунення великої кількості цих шахраїв, лави дворянства неймовірно роздулися за рахунок осіб, які мали слабке поняття або й взагалі не цікавилися старими політичними ідеалами української шляхти.

Ще одним фактором, що різко прискорив інтеграцію української шляхти в імперське суспільство, була культурна й мовна подібність між українцями та росіянами. Самосвідомість німецько-балтійських баронів або польської шляхти, подібно до самосвідомості української шляхти, грунтувалася на історичних «правах і привілеях». Але першу також живила суттєва різниця між балтами або поляками та росіянами у мові, релігії та культурі. Якщо сучасники й усвідомлювали таку різницю між українцями та росіянами, то не вважали її великою. Українська шляхта могла й таки з готовністю адаптувалася до новостворюваної російської імперської культури. Врешті-решт, важливим елементом колективного міфу української шляхти була традиція лояльної служби цареві. За винятком місії Капніста та незначних натяків на заколоти, навіть анонімна опозиційна література висловлювала надії на те, що справедливий цар відновить втрачені «права і привілеї». Оскільки українська шляхта не могла уявити жодної альтернативи службі цареві, то навіть найвідвертіші вільнодумці мало що могли зробити, окрім як сприйняти імперську систему.

Література:

1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.