Сторінка
1

Директорія у Києві

18-го грудня 1918 року Директорія УНР урочисто вступила до Києва. На Софійській площі відбувся молебень і військова парада. 26-го грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехівського (УСДРП).

Становище нової влади було дуже тяжке. Та велика армія повстанців, що забезпечила тріюмфальний рух на Київ. розтанула з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її давали селяни, які, поваливши гетьманський режим, поспішали додому, щоб ділити. панську землю (Центральна Рада рішенням від 26 грудня 1918 року ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу). Україна була оточена ворогами з усіх боків. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількістю і якістю. Негайно, після повалення гетьманату, посилився рух советських військ на Україну, На південносхідньому кордоні зростали російські антибольшевицькі сили під командою генерала Денікіна. Південна смуга, з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, була зайнята французами. Український уряд не мав спільників, не мав підтримки. Німецька та австроугорська армії, які, згідно з мировим договором з Антантою, мали охороняти Україну від большевиків, поки Антанта не перебере на себе окупацію, нездатні були до боротьби. Вони теж розклалися і раптом обернулися на збіговисько озброєних людей. По всій Україні німецьке військо тримало «невтралітет», солдати здавали зброю, амуніцію й шукали нагоди до виїзду.

Становище уряду було тяжке й тому, що всередині його не було єдності, не було спільної лінії в політиці. Єдине, що на перших кроках об'єднувало уряд, була боротьба проти Гетьмана та його уряду. Директорія, як згадано вище, оголосила Гетьмана поза законом, і кожний громадянин, що зустрів би його, повинен був арештувати його і передати в руки республіканських властей.^" Частина гетьманських міністрів була заарештована, інші виїхали або перейшли в підпілля. Арештовано й вивезено до манастирів — митрополита Антонія (Храповицького), єпископа Євлогія та кількох православних священиків. Тоді в Україні не було ще окремої Української Церкви, і ці арешти справили дуже негативне враження. Значну частину службовців звільнено. Був проект зліквідувати Українську Академію Наук, «як витвір гетьманату»."" Декрети гетьманського уряду занульовано.

Заборонено вживати російської мови. Наказано заміниті: російські вивіски на крамницях та картки на дверях — українськими і т. п. Захисників гетьманату, яких взято в полон, ув'язнили — частину в Дарниці (останнє місце боїв за Київ), а більшу частину в Києві, в будинку Центральної Ради."'

Політична структура України була така: представники політичних (соціялістичних) партій, на початку грудня 1918 року, ухвалили, що найвища влада належить Директорії з п'ятьох осіб (В. Винниченко голова, С. Петлюра, О. Андрієвський, Ф. Швець та А. Макаренко). а законодавча влада належить Трудовому Конгресові, «обраному трудовим населенням, без участи поміщиків та капіталістів». Така структура, природно, давала привід ворогам України обвинувачувати Директорію в «большевизмії.""

В уряді викликало дискусії поняття «народ». Прем'єр В. Чехівський настоював, що право на участь в Конґресі мають тільки представники «трудящих мас». Але кого визнавати за «трудящих»? Позбавлено ж прав не тільки «капіталістів» та «поміщиків», але й всю інтелігенцію: професорів, адвокатів, лікарів, педагогів середніх шкіл і т. д. Дістали виборче право представники інтелігенції, які мали «безпосередні» стосунки з народом (лікарські помічники фельдшери, вчителі народних шкіл, службовці канцелярій і т. п.). Так розуміли автори інструкції «трудовий принцип».*** Виконавча влада належала Раді Народних Міністрів, а влада на місцях Трудовим радам селян, робітників та «трудової інтелігенції».

У проводі не було певної думки — ні політичної, ні соціяльної. Провід хотів задовольнити всі вимоги «трудящих мас». Більшість його стояла за радянську плятформу, за союз з большевиками проти Антанти. Це були: В. Винниченко, В. Чеховський, М. Шаповал, разом з колишнім президентом М. Грушевським. Друга частина, яку підтримував С. Петлюра, була за спільну дію уряду з Антантою проти большевиків.

Двох членів Директорії належали до Української СоціялДемократичної Робітничої Партії (УСДРП), і тому з'їзд партії, що його скликано на 10 січня 1919 року, міг мати велике значення. Але на з'їзді не виявилось єдности поглядів, навпаки — позначилось дві орієнтації: «кияни» здебільшого стояли за совєтську орієнтацію (М. Ткаченко, М. Драгомирецький, Ю. Мазуренко, М. Авдієнко та інші), а «катеринославці» виступали проти советів (1. Мазепа, П. Феденко та інші). Гору взяли противники советів, і тоді прихильники советів, 10 делегатів, відсепарувалися і зорганізували окрему фракцію «незалежних соціял-демократів».

Боротьба з большевицькими військами була дуже тяжка; вони використовували китайців, які з фанатичною твердістю йшли в бій. У Києві запанувала безнадійність. Почалася масова втеча інтелігенції за кордон. Уряд ішов назустріч їй й формував різні дипломатичні місії для виїзду на захід. Десятки людей їхали до Швайцарії, Риму, Відня, Парижу з великими державними коштами, щоб «підтримати престиж УНР».""

На нараді уряду 16 січня 1919 року виявились настрої: представники Січових Стрільців, О. Назарук та Ю. Чайківський, запропонували замість Директорії військову диктатуру — С. Петлюру, Є. Коновальця та А. Мельника. Інші — О. Янко та М. Шаповал — настоювали на встановленні совстської влади. Тільки Петлюра говорив проти большевизму. Безпорадність проводу впливала на загальний настрій.^ Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня й большевизмом з півночі — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя.

В таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборности України, 22-го січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР з ЗУНР. Представниками від ЗУНР були: Л. Бачинський, Л. Цегельський та С. Витвицький.*" Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо.