Сторінка
1
Слов'ян під назвою венедів згадували старогрецькі та римські письменники від VII в. до Р. X.: Гесіод, Геродот, Софокл, Скілан, Корнелій Непот, Пліши, Таціт, Птоломей. Дехто зв'язував їх з Балтійським узбережжям. Ґогський історик Йордан писав, що «анти найхоробріші між ними (венедами), живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра», але за іншими відомостями, в тому числі Павла Диякона, можна зробити .висновок, що в V ст. держава антів охоплювала значно ширшу територію — від Дону, Чорного моря до рік Висли, горішніх Варти та Одри і частини Богемії. Питання про походження антів неясне. Ф. Дворнік, Ю. М. Левицький вважають антів одним із племен алавіх. Тмї ж думки Г. В. Вернадський та М. О. Міллер Значна частива дослідників вважає їх за слов'ян. О. О. Шахматов вважав авгів слов'янами, які жили на Прикарпатті, С. М. Солювйов — швденно-вахідньою частиною східніх слов'ян, Л. Нідерле — волинянами, В. О. Ключевський — дулібами, М. С. Грушевський — українцями. Подвіочи ці думки дослідників, М. Ю. Брайчевський підкреслює погяяд «націоналіста» М. С. Грушевського, начебто с різниця між його «українцями» та «дулібами» Ключевського. Сам М. Ю. Врайчевський вважає антів продовжувачами носіїв Черняхівської, себто української культури. В. Щербаківський вважав, що іменем «анти» називали ряд українських племен. Жили вони якраз там, де інзніше бачимо українські племена. Важлива вказівка Прокопія, що анти та слов'яни розмовляли однаковою мовою. П. Ковалевський розрізняє слов'ян, які посунулися на Валканський півострів, та антів, від яких походять руси. Жили анти иєваяикими поселеннями по беретах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Могильники їх нагадували чернахівські, але мали вони й окремі — для воїнів, яких ховали зі зброєю. Мали укріплення не в кожвому селі, а спільні — для кількох поселень. М. Ю. Врайчевський приписує ахтам т. зв. Змієві або Троякові вали, які тягвуться на десятки кілометрів по річках Красна — Стугва, Рось — Трубіж, Сула. Аналогічні були в Подністров'ї; вони сягали 10 метрів заввишки. Найбільше антських речей у басейні р. Роси; лучеві фібули, підвіски, лунниці, дзвоники, прорізні бляшки — всі ці речі О. Спщия та В. Рибак» відносять до антів і всі вони згодом відбинися в українських речах. Треба сказати, що з археологічного погляду пам'ятки авхів іце мало досліджені. Збереглося чимало відомостей про громядсьху та імпхичну організацію антів. Прокошй Кесарійський писав, що слов'янами та антами не править хтось один, але здавна упроияє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно. Але за часів загальної небезпеки вони обирали царя («тех»), авторитет якого визнавав весь народ. Таким вождем був Бож, який у 380 році зорганізував союз для боротьби з остготським царством Вінітара. Боротьба виявилася нещасливою для ангів: лотрапили до полону (ули забиті Бож із синами та 70 старійшин. Другий вождь, Меза, відзначився в боротьбі з аварами в 550-их роках. Відомі імена деяких царів. Так, були Ардагаст, Мусокій. Правдоподібно, що головний державний центр антів лежав на чорноморському побережжі. Характер об'єднання антів викликає різні гіпотези. Одні вважають антську державу за племінний союз. Ключевський називав Й «Дулібський союз». Інші бачать короткотермінове об'єднання для боротьби з ворогом (Бож — з готами, Мезамир — з аварами і т. д.). У всякому разі, факт об'єднання антів дуже важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті. Держава антів протривала три сторіччя — від кінця IV до початку VII ст. Вона впала під навалою аварів.
Завантажити реферат