Сторінка
4

Геополітичні зміни у світі: причини, характер і наслідки

Внутрішніми причинами громадянської війни в Росії були: експропріація радянською владою приватної власності у мільйонів людей; відсторонення від політичного керівництва тих політичних сил, які вийшли на арену політичного життя після Лютневої революції.

Зовнішніми причинами громадянської війни були: втрата іноземними власниками своїх капіталів у Росії і побоювання щодо можливості поширення ідеї радянської влади на їх країни. Це їх спонукало до прямого втручання у громадянську війну на території Росії на боці колишніх капіталістів і поміщиків. Офіційним мотивуванням таких дій було те, що вони виконують союзницькі обов’язки перед Тимчасовим урядом.

Дещо стримуючим фактором для прямого втручання у громадянську війну на території Росії була зайнятість збройних сил Антанти на фронтах Першої світової війни. З осені 1918 р. за умов, коли Німеччина погодилась на умови перемир’я, збройні сили Антанти отримали більше можливостей для своїх дій на Сході.

Коли ж почали розробляти плани інтервенції в Росію? У жовтні 1917 р. політики на Заході вважали, що більшовики протримаються тиждень, а місяць – то забагато. У листопаді 1917 р. в Парижі відбулася нарада, на якій уже обдумували питання про можливість ліквідації радянської влади збройним шляхом. Тоді ж, в листопаді 1917 р., Румунія, відчувши хиткість становища радянської влади, захопила Бессарабію. Не змогла без підтримки радянської Росії утриматись радянська влада у країнах Прибалтики. Україна, згідно договору Центральної ради з Німеччиною, була окупована німецькими і австрійськими військами.

Весною і влітку 1918 р. антирадянські повстання охопили Поволжя, Урал, Сибір, Донську область. Колишні офіцери царської армії Денікін, Краснов, Корнілов та інші виступили організаторами збройних сил опору радянській владі. Опір Червоної армії антирадянським збройним силам зростав. Терор з обох сторін ставав повсякденним явищем.

Внутрішні проблеми в Росії, особливо в питанні забезпечення населення міст хлібом, сильно загострилися. 1 травня 1918 р. була введена хлібна монополія, організовувалися продовольчі загони, які з зброєю в руках відбирали хліб у селян. Все це призвело до ще більшого загострення громадянської війни. Селяни вбили понад 4,5 тис. членів продовольчих загонів.

Політична нестабільність радянської влади, заколот лівих есерів 6 липня 1918 р., терор з їх боку і з боку органів радянської влади були відбиттям бачення різних шляхів будівництва соціалізму соціалістичними партіями Росії.

Створення Червоної армії, яка мала стати багатомільйонною, було логічним завершенням лінії на зміцнення позицій радянської влади силовими методами. Економічні методи для вирішення цієї проблеми в силу зовнішніх і внутрішніх факторів не одержали суттєвої підтримки у керівництва радянської Росії. Власне, політика воєнного комунізму, яка запроваджувалась з другої половини 1918 р., була зорієнтована на максимальну централізацію, грубе і масове втручання державних органів у роботу господарських органів. Продрозверстка стала основою для організації перерозподілу продукції. Все це призвело до деморалізації в суспільстві, різкого зниження продуктивності праці як у промисловості, так і в сільському господарстві.

Захід уважно стежив за всіма процесами в Росії і відповідним чином реагував. 2 липня 1918 р. Верховна рада Антанти прийняла рішення про розширення збройної боротьби з метою повалення радянської влади в Росії. Уже в серпні англійські війська бомбардували Архангельськ, потім вступили в Туркестан і на Кавказ. У листопаді англо-французькі війська висадили збройний десант в Одесі, Новоросійську, Севастополі.

США на Паризькій мирній конференції висловили намір розчленувати Росію на окремі держави. Англія стала на шлях створення навколо Росії “санітарного кордону”. Верховна рада Антанти заборонила контакти з Росією Мексиці, Норвегії, Швеції, Іспанії, Чилі, Аргентині, Венесуелі.

Зі свого боку радянська влада не тільки оборонялась, але й намагалась проводити політику на підтримку перш за все, в країнах Європи, світової революції. Комуністи, соціалісти в багатьох країнах світу організовували мітинги на підтримку радянської Росії. Особливі надії В. Ленін покладав на здійснення соціалістичної революції в Німеччині, в зв’язку з цим приведемо такий його вислів: “Всі помремо за те, щоб допомогти революції в Німеччині.”

Особливий інтерес до подій у Росії був у найближчих її сусідів, на Заході це країни Прибалтики. Після революції в Німеччині (8-9 листопада 1918 р.) розпочалося виведення її військ з Литви, Латвії, Естонії, України, Білорусії. Тоді ж на території вищеназваних країн була встановлена радянська влада.

З 1919 р. на території Росії уже не було іноземних військ. З цього часу країни Заходу надавали антирадянським силам матеріальну і військову допомогу ,продовжували блокувати політичні і дипломатичні зусилля радянської влади щодо налагодження відповідних відносин.

Армії Денікіна, Колчака, Юденича, Врангеля не раз створювали серйозну загрозу радянській владі. Однак підтримка з боку селян, особливо після зміни курсу щодо середнього селянства, зростала, і це було вирішальним фактором непереможності радянської влади. Радянська Росія одержала підтримку і з боку міжнародного пролетаріату. Протягом 1919-1920 рр. у складі Червоної армії воювали 80 тис. угорців, 40 тис. китайців, десятки тисяч німців, чехів, поляків, сербів, румун і добровольці інших національностей.