Сторінка
2

Геополітичні зміни у світі: причини, характер і наслідки

Причини Лютневої революції: поразка військ на Західному фронті упродовж 1914-1916 рр., економічна криза і зростання на цій основі страйкової боротьби робітників і селян, зростання революційних настроїв в армії, послаблення самодержавства. Головним політичним питанням у революції було питання про мир.

Головні події Лютневої революції в Росії.

23 лютого 1917 року – перший день революції. На Путилівському заводі розпочався страйк, в якому взяли участь 90 тис. робітників. У місті Петрограді відчувалась нестача хліба. 25 лютого політичний страйк в Петрограді став загальним, почалися масові демонстрації. Цар Микола ІІ дав розпорядження стріляти у демонстрантів. 27 лютого на сторону революції перейшов Волинський полк (70 тис. солдатів), відбулося визволення з тюрем політичних в’язнів, утворилась Петроградська рада переважно із числа буржуазних партій. 28 лютого вона видає Наказ №1 “Про демократизацію армії”, згідно якого утворюються виборні солдатські комітети. 2 березня 1917 р. цар Микола ІІ зрікся престолу. Монархія в Росії перестала існувати. Утворюється Тимчасовий революційний уряд (голова – князь Львов). Головні міністерські посади зайняли представники партії кадетів і октябристів. Тимчасовий уряд дав санкцію на арешт колишнього царя та його сім’ї і підтвердив вірність Антанті у продовженні війни з боку Росії.

Губернатори були замінені комісарами Тимчасового уряду, утворена народна міліція, вводився 8-годинний робочий день. Головкомом армії був призначений генерал Алексєєв, (О. Брусилов – з травня 1917 р.). Земельне питання обіцяли вирішити на Установчих зборах. У національному питанні все залишалося без змін – збереження єдиної і неподільної Росії, що стало першопричиною конфліктів з Українською Центральною радою і Фінляндією.

І все-таки Росія ставала демократичною республікою. Однак влада Тимчасового уряду не була одноосібною. Паралельною владою були ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Невдоволення населення політикою Тимчасового уряду щодо участі Росії у війні наростало. Такою ж мірою зростав авторитет РКП (більшовиків), які вели політичну роботу в масах навколо гасел: Миру! Хліба! Землі! У політичній боротьбі більшовики беруть курс на переростання буржуазно-демократичної революції у соціалістичну.

4 липня 1917 р. соціалістичні партії Петрограда організували масову демонстрацію протесту проти війни і Тимчасового уряду. Демонстрація, в якій взяли участь робітники і солдати Петроградського гарнізону, була розстріляна. Це був кінець двовладдя в Росії.

Лютнева революція в Росії найбезпосереднішим чином вплинула на активізацію антивоєнного руху в Європі. На Східному фронті почалося братання між солдатами російської і німецької армії. У Франції демонстранти висували вимоги відправити на фронт тих міністрів, які виступали за продовження війни. Монархічні режими в Європі явно ослабли.

На хвилі зростаючих антивоєнних настроїв з боку широких верств населення 25 жовтня 1917 р. в Росії відбулася нова революція під керівництвом партії більшовиків. Їх мета полягала в тому, щоб забрати політичну й економічну владу у капіталістів і поміщиків, встановити диктатуру пролетаріату, збудувати соціалістичне суспільство в Росії. Виконавцем цих надскладних завдань мав стати робітничий клас у союзі з селянством. Політичне керівництво цими процесами більшовики залишали за собою. Зауважимо, що реалізація цих завдань привела до глибинних геополітичних змін не тільки в Росії, а й в усьому світі.

З того часу пройшло майже сторіччя. Проте і сьогодні Жовтнева революція, ставлення до неї не є однозначним не тільки в країнах СНД, але й далеко за його межами. Одні (прибічники капіталістичного шляху розвитку суспільства) стверджують: у дореволюційній Росії був достатній рівень життя усіх верств населення, високо розвинуте сільське господарство (на підтвердженні цієї думки наводяться статистичні дані про експорт Росією зерна за кордон) і майже сучасна промисловість. Звідси їх твердження: Жовтнева революція в Росії була помилкою, і вона сталася тільки завдяки екстремістським діям більшовиків.

А як у такому разі бути з отим “раєм”, про який писав Т.Г. Шевченко, де з каліки останню свитину знімають, а бідну вдовицю за подушне розпинають, де тюрем не перелічити, де від молдованина до фінна на усіх мовах все мовчить. До яких досвітніх вогнів закликала Леся Українка, яку скелю прагнув розбити Франковий Каменяр? Чому і від чого ревли воли Панаса Мирного, проти кого і з яких причин бунтували герої повістей М.Коцю-бинського, де знайшла своїх героїв в повісті “Земля” Ольга Кобилянська. Невже в українській класичній літературі життя народу зображено в довільній формі? Ні, славетні творці української літератури не поривали з життям свого народу і його доля – це їх переживання, які вони виклали у своїх творах.

Інші (прибічники соціалістичного шляху розвитку суспільства) стверджують: тільки більшовики, соціалістична революція могли врятувати і врятували країну від поневолення іноземним капіталом, а народ – від вимирання і здичавілості. А як у такому разі бути з оцінкою історичного шляху розвитку сусідніх народів, де не було соціалістичних революцій, а рівень їх економічного розвитку є вищим від нашого? Мабуть не варто ідеалізувати те чи інше історичне явище, навіть таке як Жовтнева революція, бо, як показує історичний досвід, саме по собі явище, яким би значимим воно не було, могло створити лише передумови для дійсно серйозних перемін у житті народу.

Разом з тим, слід зауважити, що соціалістичні партії Росії під час виборів до Установчих зборів в 54 округах із 79 набрали 3/4 голосів виборців (есери – 2,9 млн. голосів, більшовики – 9 млн., меншовики – 1,7 млн.). Таке полівіння широких верств населення після Лютневої революції, можливо, пояснюється тим, що Тимчасовий уряд практично не виконав ні однієї з вимог народу: не дав йому ні миру, ні землі, ні хліба. Якщо до цього додати припинення роботи на багатьох підприємствах, інфляцію паперових грошей, незахищеність людей перед злочинцями, зростання розшарування між багатими і бідними, то ідея рішучих дій, необхідності політичних та економічних перемін оволоділа значною кількістю населення. Більшовики це зрозуміли, вловили настрої людей і, спираючись на ради, їх структури, очолили процеси радикальних дій.

Вибір моменту збройного повстання, його місця – це уже питання тактики. Однак те, з якою легкістю (13 чоловік загинуло з обох сторін) більшовики здобули перемогу над Тимчасовим урядом, який мав багатомільйонну армію, свідчить, що ЦК РКП(б) володів повною і вірною інформацією про поточний політичний момент у країні.

Прихід до влади нових політичних сил у тій чи іншій країні – це справа внутрішня. Однак у даному випадку це не так. Справа в тому, що до влади в Росії прийшли такі політичні сили, які ставили за мету докорінно змінити соціально-економічні відносини в середині країни, а також відносини з зовнішнім світом. І цих своїх намірів не приховували.