Сторінка
2

Економічне і соціально-політичне становище сполучених штатів Америки (США) у міжвоєнний період

Офіційна пропаганда стверджувала, що раціоналізація веде до підвищення зарплати, закликала робітників до активної участі робітників та службовців до розробки і здійснення проектів раціоналізації виробництва. Другим напрямком, який мав забезпечити класовий мир, мала стати співучасть американських робітників у володінні акціями підприємств. Слід відзначити, що цей процес в умовах економічного піднесення набрав досить широкого розмаху. Було засновано кілька робітничих банків.

У 1923 р. помер президент США У. Гардинг. Виконуючим обов’язки президента став віце-президент К. Кулідж. У 1924 р. в США відбулися чергові президентські вибори. Перемогу на виборах здобув К. Кулідж (Республіканська партія). Особливість цих виборів полягала в тому, що вперше у виборах поряд з традиційними партіями – Демократичною і Республіканською – брав участь Прогресивний блок, який очолив сенатор-республіканець Р. Ла-Фоллет. Його програма передбачала захист інтересів дрібної буржуазії, націоналізацію гідроелектростанцій та залізниць, надання фермерам дешевого кредиту, поліпшення життя робітників та ін. Ла-Фоллета підтримала значна частина робітників, фермерів, ліві партії та організації, Виконавчий комітет Американської федерації профспілок (АФП).

Ла-Фоллет здобув на виборах близько 5 млн. голосів. Це була поразка дрібнобуржуазних верств населення в протистоянні з крупним капіталом країни.

Початок президентства К. Куліджа співпав зі вступом США в період економічного піднесення. Хаос у виробництві, торгівлі і фінансах був позаду, революційні атаки робітничого класу були відбиті, влада буржуазії зміцніла.

К. Кулідж висунув гасло: “Справа Америки – бізнес!”. Це була сутність усієї політики США упродовж 1924-1932 рр. Рівень безробіття був мінімальним – 1,5 млн. чол. Пропаганда переконувала усіх про рівні можливості громадян у досягненні матеріальних благ, багато говорили про наступ “ери проспериті” (добробуту). Продуктивність праці в промисловості зростала, конвеєрна система здобула широке застосування, особливо в нових галузях виробництва.

Робітничий рух послабився, ідея взаємозалежності робітників і підприємців була реалізована у створенні компанійських профспілок. Спроби компанійських профспілок підтримувати страйкарів зустріли опір з боку підприємців, профактивістів звільняли з роботи. У цьому руслі слід розглядати судовий процес над робітниками Сакко і Ванцетті. Їх звинуватили у вбивстві касира взуттєвої фабрики. Не отримавши доказів, суд виніс їм смертний вирок, який був виконаний 23 серпня 1927 р. Тоді ж відбувся ще один резонансний судовий процес в м. Дейтоні над вчителем біології Д. Скопсом. Його звинуватили в викладанні у школі теорії Дарвіна. Це було ще одним підтвердженням того, що в США встановилась атмосфера політичної нетерпимості.

Фермерські господарства переживали кризу перевиробництва сільгосппродукції ще з 1920 р. Виживали в конкурентній боротьбі крупні ферми. Протягом 1920-1930 рр. фермерське населення США зменшилось на 1млн. 202 тис. чол. Чимало з них поповнили ряди безробітних у містах.

Американське суспільство мало проблеми і в негритянському питанні. Формальне зрівняння негрів з білими повсюдно відкрито порушувалось. Негри не могли розраховувати на рівну з білими оплату праці. АФП не приймала негрів у профспілки. Спроба комуністів захистити негрів від дискримінації з боку буржуазії особливих результатів не дали. У той же час число членів ку-клус-клану досягло 4-5 млн. чол. Вони виступали проти негрів, емігрантів і добились скорочення емігрантів у США в 4 рази.

Вибори президента США у 1928 р. відбулися в розпал “Проспериті”. Багатьом здавалось, що рівень продуктивних сил досяг такого показника (зріс на 43%), що про бідність не може бути і мови, а процвітання Америки безмежне в часі.

Республіканська партія, йдучи на вибори, записала у свій актив здобутки попередніх років, обіцяла і надалі зберегти “проспериті”. Більшість американців повірила республіканцям. Г. Гувер – ставленик Моргана – був обраний президентом США. Це була третя підряд перемога республіканської партії на президентських виборах.

4 березня 1929 р. Г. Гувер зайняв президентське крісло. В уряд увійшли представники мільярдерів Меллон, Стімсон та ін. Економісти прогнозували високі темпи виробництва і на перспективу. Пропаганда стверджувала про вступ США в золотий вік. Символом процвітання вважався автомобіль. У 1929 р. на 1тис. чол. припадало 189 автомобілів. Населення США зросло зі 105 до 122 млн. чол. Міське населення збільшилось на 27%, а сільське – скоротилось на 5%. Покупки американців у кредит дорогих речей стали звичним явищем (навіть автомобіль). Вартість акцій росла. Усі вкладали свої заощадження в акції.

Не хотіли американці помічати скорочення асигнувань на оновлення основних фондів, ознак перевиробництва, зростання до 2 млн. чол. безробітних, розорення дрібних фермерів та інші негативні явища в суспільно-економічному житті країни.

Вартість акцій, які котувалися на Нью-Йоркській фондовій біржі, за п’ять років (1924-1929)зросла з 27 млрд. до 87 млрд. доларів, тобто більше ніж втричі. Грою акціями на біржі було охоплено від 15 до 25 млн. чол. Звичайно, що зліт котування акцій відображав не їх вартість, а надії вкладників на подальше зростання курсу акцій. Загроза фінансових потрясінь із-за цього була цілком ймовірною.

Наприкінці 1929 р. в США почалася одна з найнебезпечніших економічна криза, яка за короткий період часу охопила усі капіталістичні країни. Падіння курсу акцій на Нью-Йоркській біржі було катастрофічним. Паніка охопила власників акцій і вони почали їх продавати. 24 жовтня було продано 12,8 млн. акцій, а 29 жовтня – 16,4 млн. акцій, вартість яких зменшилась більш як на половину. 32 млрд. доларів, вкладених акціонерами в цінні папери, перестали існувати. У країні почали закриватися заводи, фабрики, чисельність безробітних зросла, зарплата працюючих падала.

Це була криза перевиробництва товарів, яка призвела до дезорганізації виробництва. Спочатку Г. Гувер запевняв американців, що криза є тимчасовою і рекомендував бізнесу самому із неї виходити, не хотів відходити від індивідуалістської теорії і переходити на позиції державного регулювання економічного життя.