Сторінка
4

Економічне і соціально-політичне становище СРСР у міжвоєнний період

У 30-і роки в СРСР були збудовані не тільки тисячі нових підприємств, але й сконструйована нова система виробничих відносин. Вона базувалась на жорсткій централізації, суворій ієрархії керуючого центру і безумовно виконуючих низів. Примусова праця стала нормою. Арешти мільйонів людей мали вирішити проблему поповнення робітничою силою підприємств індустрії. Відстала соціальна сфера, відсутність ефективних форм організації і стимулювання праці суттєво знижували її продуктивність. Надлишок робочої сили на підприємствах певною мірою компенсував низьку продуктивність праці.

Сталін фізично знищив усіх колишніх опозиціонерів і членів інших партій. Причиною цього кроку була політична помста, намір залякати народ, заставити його повірити в існування великої кількості ворогів і шпигунів і на цій основі отримати надзвичайні повноваження в якості “рятувальника” радянської держави. Економічні труднощі також можна було виправдати діяльністю “ворогів народу”. Репресіям були піддані основні кадри партії і держави, діячі науки і культури, керівники профспілкових, молодіжних організацій, рядові члени партії. Тільки між 1936 і 1939 рр. з партії було виключено більше 1,4 млн. чол.

У роки перших двох п’ятирічок була проведена велика робота по ліквідації неписемності дорослого населення. У 1930-1932 рр. у різних школах долали неписемність більше 30 млн. чол. Для дітей шкільного віку було запроваджено обов’язкову освіту. В СРСР за перші дві п’ятирічки було збудовано понад 30 тис. нових шкіл. На 1937 р. у школах навчалось 29,6 млн. дітей (у 1914 – 8 млн. дітей). На 1,5 млн. зросло число молодих людей, які здобули вищу освіту.

Наукові здобутки вчених вражають своєю значимістю. Роботи І. Павлова, І. Мічуріна, М. Зелінського, К. Ціолковського, В. Обручева та ін. отримали світове визнання. В СРСР виникла нова інтелігенція, яка вийшла з робітників і селян. Трагічною була доля значної частини старої інтелігенції. Репресіям були піддані вчені, артисти, військові за їх некомуністичні погляди, або за дореволюційну діяльність. Політичні судові процеси 20-х – початку 30-х років послужили приводом для масових репресій проти старої “буржуазної” інтелігенції. Технічну інтелігенцію “спеців” найбільше звинувачували в контрреволюційності.

Усі ці беззаконня стали можливими в умовах режиму особистої влади Сталіна. Які ж були причини утвердження такого режиму? Це відсутність у країні традицій демократичної влади; низький рівень громадянської політичної культури населення; зосередження політичної влади в руках однієї партії. Диктатура пролетаріату, ради, адмінгоспапарат, армія, міліція, суд, НКВС все це було підпорядковано Сталіну; від диктатури класу відбувся перехід до диктатури партії; великий бюрократичний апарат і його залежність від командно-адміністративної системи; надзвичайно тонкий прошарок свідомих робітників брав участь у революції, а ще менший – у соціалістичному будівництві; Сталін зосередив у своїх руках визначальні посади: Генеральний секретар ЦК ВКП (б), міністр у справах національностей, міністр робітничо-селянської інспекції. Підібрав собі відданих помічників (Молотова, Кагановича та ін.).

Сталін вів боротьбу за повну владу 6 років з 1922 до 1929 рр. на партійних конференціях, з’їздах аж до утвердження диктатури однієї особи. У 1923 р. Ленін вніс пропозицію про необхідність усунення Сталіна від керівництва партією. 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом боротьби за владу, яка перемістилася в площину Сталін – Троцький. У 1929р. Троцький був висланий з країни. Переміг Сталін. Побічним напрямком боротьби Сталіна за владу була боротьба з Каменєвим і Зинов’євим. Вони виступили проти монополії Сталіна на владу, і в цьому випадку переміг Сталін. У 30-ті роки були реальними успіхи в економіці. Це ототожнювалось з іменем Сталіна. ВКП (б) змінилась по чисельності і по якості членів партії: в 1924 р. в ній було 21% селян і 52% робітників. В 1928 р. в ній було лише 10% селян, 35,2% робітників, 38,5 % партпрацівників. На 1933 р. у ВКП (б) 43% було службовців.

1929-й рік став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі з ленінськими соратниками за владу, став роком початку сталінського перевороту та утвердження тоталітарного режиму в СРСР. Це був рік початку заготовок державними органами зерна на селі з допомогою сили, рік початку колективізації і масових репресій щодо селян.

Сталін не бачив своїх жертв, а бачив лише ворогів. Він не йшов у маси, проявляв нетерпимість до критики, не користувався сучасною технікою в пропаганді, для народу були недоступними знання про його особисте життя. Він виступав за монополію партії на владу, проявляв увагу до армії. В основі його політичного мислення була класова боротьба.

Шлях Сталіна в політиці пролягав від ідеї однопартійності до ідеї єдиновладдя. Початок політичного терору припадає на 1934 рік (вбивство С. Кірова). Термін “ворог народу” з цих пір стає замінником слідчих дізнань. З 1966 делегатів ХVII з’їзду ВКП (б) було репресовано 1108 чол. Число ув’язнених в систему таборів ГУЛАГ досягло 4 млн. чол. В СРСР була відновлена каторга і смертна кара.

Причини репресій з точки зору Сталіна – це необхідність ліквідації зговору, який мав на меті повалити радянську владу.

Якими були методи становлення режиму особистої влади? Це тотальний контроль над суспільством; терор; використання загальнодержавних організацій: ВЛКСМ, ВКП (б); обман населення (наприклад, про дострокове виконання першої п’ятирічки); у пропаганді насаджувалась думка про мудрість Сталіна – захисника ленінізму, гаранта зовнішньої безпеки; особлива система підбору і розстановки кадрів, особливо найближчого оточення Сталіна: Андрєєв, Жданов, Каганович, Мікоян, Хрущов, Єжов, Берія, Калінін, Ворошилов, Молотов та ін. Усі вони слухняні виконавці волі Сталіна. Одночасно вони створювали видимість колективного керівництва.

Література:

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.