Сторінка
3

Економічне і соціально-політичне становище СРСР у міжвоєнний період

Колективізація сільського господарства в СРСР мала свої причини: був відсталий аграрний сектор (порівняно з промисловістю), низька врожайність зернових, низький рівень освіченості селян. Відчувалась несумісність приватного сектору на селі і суспільного сектору в місті. Їх економічні інтереси не співпадали.

Основними методами колективізації були надзвичайно високі темпи, насильство по відношенню до селян, недооцінка інших форм кооперації, окрім колгоспів. Колективізація та ліквідація куркульства як класу відбувались одночасно, супроводжувались насильством по відношенню до селян і призвели до великих людських жертв. Були значною мірою знищені і продуктивні сили сільського господарства, тваринництво зокрема. Сталін грубо порушив рішення ХVI партійної конференції на поступове залучення селян до кооперативів і колгоспів.

1929 рік став роком відмови Сталіна від першого п’ятирічного плану щодо вирішення аграрного питання. Він не враховував моральної і технічної неготовності селян до переходу на колективні методи господарювання. У статті “Рік великого перелому”, опублікованій 7 листопада 1929 р., він поставив завдання завершити суцільну колективізацію “протягом весняної посівної кампанії 1930 р.” Число розкуркулених господарств досягло 10-15%. Селяни пробували чинити опір. З початку січня і до середини березня 1930 р. було зареєстровано більше 200 виступів, інколи зі зброєю в руках. Розправи над комуністами і колгоспними активістами з боку селян були повсюдними. Винищення тварин у селах набрало масового характеру.

Перша п’ятирічка закінчилася в селі не тільки масовою колективізацією, але і страшним голодом, який забрав життя у мільйонів людей. Голод охопив, перш за все, такі хлібні регіони СРСР, як Україна, Середнє Поволжя, Північний Кавказ. Засобам масової інформації було заборонено повідомляти про голод. Сотні тисяч голодуючих людей пробували втекти у міста і більш благополучні області, але це мало кому вдавалося, так як озброєні загони на дорогах і залізницях не випускали селян з охоплених голодом районів.

Експорт хліба з СРСР і під час голоду не припинився. У 1929 р. за кордон було продано 13 млн. ц, у 1930 р. – 48,3 млн. ц, у 1931 р. – 51,8 млн. ц, у 1932 р. – 18,1 млн. ц, у 1933 р. – 10 млн. ц зерна.

Невідомо, скільки померло людей від голоду в 1932-1933 рр. Одні дослідники історії колективізації в СРСР стверджують, що померло від голоду 5 млн. чол., інші – 8 млн. чол. Довідники ЦСУ протягом шести років (1933-1938 рр.) повторяли одні і ті ж дані про чисельність населення СРСР – 165,7 млн. чол.

Наслідками колективізації було також зниження виробництва товарної продукції сільського господарства, ліквідація куркульства як класу (насильницьким шляхом). Колгоспи стали основною формою господарювання на селі. Формувався новий тип селянина-колгоспник. Колективізація призвела до кризи в аграрному секторі, дезорганізації сільського господарства, масового вимирання основного виробника. Перша п’ятирічка (під час якої відбулась колективізація) не була виконана по збору зерна. У 1928 р. було зібрано 77,3 млн. ц зерна, а в 1932 р. – 69.8 млн. ц зерна. Врожайність зернових в 1928 р. складала 7,9 ц з га, а у 1932 р. – 7 ц з га. Кількість худоби у 1928 р. досягла 60,1 млн. голів, а в 1932 р. – скоротилась до 33,5 млн. голів.

Таким чином, засоби насильства, які стали основними в проведенні колективізації, згубили мету – підвищити культуру землеробства, матеріальний і культурний рівень життя селян. Сільське господарство з тих пір відстає, селяни втікають від землі, села пустіють.

Друга п’ятирічка (1933-1937 рр.) була більш стабільною. План не змінювався. Ухил було зроблено на вирішення одночасно дальшого підвищення продуктивності праці на виробництві і проблеми кадрів, яка була досить гострою для нових заводів. Гасло “Кадри вирішують усе!” відображало реальну ситуацію в цій проблемі. Освітній рівень населення СРСР був досить низьким. Лише в 1930 р. було введено обов’язкову початкову (чотирьохкласну) освіту. У 1939 р. кожний п’ятий чоловік старший 10 років не вмів читати і писати. Спеціалістів з вищою освітою було приблизно 1 млн. чол.

Стаханівський рух слід розглядати як такий, що означав гостру потребу освоєння робітниками нової техніки. Масовість новаторів серед робітників у роки другої п’ятирічки підтверджувала його перспективність. Саме цей рух сприяв виведенню на проектну потужність нових підприємств, що були побудовані в роки другої п’ятирічки, а їх було збудовано понад 4 тис. Продуктивність праці зросла удвічі, валова продукція збільшилась у 2,2 рази. Промисловість у цілому, стала рентабельною.

Ці здобутки були досягнуті, в основному, за рахунок моральних стимулів. У 1934 р. була запроваджена найвища урядова відзнака “Герой соціалістичної праці”, а також Ударник праці, Герой Радянського Союзу (після врятування льотчиками моряків теплохода “Челюскін”).

5 грудня 1936 р. було прийнято нову конституцію СРСР. У ній було зафіксовано утвердження соціалістичної форми власності, про існування лише двох дружніх класів – робітників і колгоспного селянства, проголошені демократичні права і свободи громадян. Однак сутність тоталітарної системи в СРСР не змінилася.

Реалізація п’ятирічних планів виявилась надто складною справою. Матеріальні, технічні, кадрові проблеми породжували у тогочасних партійних і державних працівників різні підходи, неоднакове бачення шляхів для їх подолання. Загальним було бажання якнайшвидше досягти бажаної мети. За таких умов утверджувався уніфікований погляд на вирішення усіх проблем. Ідея соціалізму поєднувалась з образом авторитарно-командної системи. В ім’я досягнення “великої мети” виправдовували любі засоби, “політична доцільність” ставилась вище “формальної законності”, що позбавляло політику елементарної моралі. Особистість у цій системі уже не відігравала ніякої ролі.

Надзвичайні заходи в процесі виконання п’ятирічок стали нормою керівництва з боку Сталіна – Генерального секретаря ЦК ВКП (б). Заклики Кагановича до політичних і фізичних розправ з усіма підозрюваними, яких з часом назвуть ворогами народу, ні у кого із членів ЦК партії не викликали відкритого протесту. Теорія загострення класової боротьби з успіхами соціалістичного будівництва привертала на свій бік все більше і більше прихильників. Роль рад як органів державної влади поступово обмежувалась і вся влада була сконцентрована в руках ЦК, Політбюро та особисто Сталіна.