Сторінка
6

Країни північної Європи у міжвоєнний період

У зовнішній політиці Фінляндія орієнтувалась на Німеччину. 9 жовтня 1918 р. німецький принц Карл-Фрідріх Гессенський став “королем Фінляндії і Карелії”. Це був курс на встановлення німецького протекторату над Фінляндією. Революція в Німеччині ці плани зруйнувала. Регентом Фінляндії 12 грудня 1918 р. був обраний Г. Маннергейм. Німеччина вивела свої війська з Фінляндії.

У березні 1919 р. були проведені перші після війни вибори до сейму. В них брали участь 5 політичних партій: Католицька, Аграрна, Шведська народна партія, Прогресистська партія і Соціал-демократична партія, за яку голосували усі опозиційно налаштовані виборці. СДПФ отримала 80 із 200 депутатських місць.

Скликаний після виборів сейм скасував монархію і утвердив республіканську форму правління. Першим президентом був обраний К. Стольберг (Прогресистська партія).

У зовнішній політиці Фінляндія мала територіальні проблеми з Швецією із-за Аландських островів, з радянською Росією із-за Кольського півострова і Карелії. Прагнення Фінляндії приєднати до себе ці території не було реалізовано в той час навіть збройним шляхом під час “карельської авантюри” 1919-1920 рр. 14 жовтня 1920 р. фінський уряд підписав з РРФСР Юр’євський (Тартуський) мирний договір, згідно якого Фінляндія отримала Петсамо (Печенгську область). 1 червня 1922 р. Фінляндія підписала з РРФСР прикордонну угоду.

У внутрішній політиці на початку 20-х років була здійснена спроба фінізації шведського населення, яке становило 10% усього населення країни.

У 1920 р. частина членів СДПФ вийшла з партії і утворилась Соціалістична робітнича партія Фінляндії. Її вплив на робітничий клас і селянство швидко зростав. На виборах 1922 р. до сейму вона отримала 27 мандатів. Уряд здійснив репресивні заходи проти СРПФ, її лідера Ір’є Мякеліна було вбито, судові процеси проти рядових соціалістів тривали два роки.

Ще однією проблемою для Фінляндії було протиборство промислової буржуазії і аграріїв, шведського і фінського капіталу. Із-за цього уряди Фінляндії мінялись досить часто.

Найкраще розвивалась в Фінляндії лісопереробна промисловість. Англійський, німецький, шведський капітал інвестував в неї великі грошові суми.

У грудні новий уряд очолив соціал-демократ В. Таннер. Його мета була в тому, щоб “заспокоїти робітничий рух, встановити класовий мир у промисловості” і таким чином забезпечити неухильне зростання промислового виробництва. Однак цього не сталося. Значна частина робітників відмовила в підтримці уряду В. Таннера, а шестимісячний страйк 10 тисяч металістів у 1927 р. зробив падіння соціал-демократичного уряду неминучим.

Новий уряд очолив аграрій Суніті. У країні почали сприяти зростанню фашистських націоналістичних настроїв. Головний удар фінські фашисти спрямовували проти шведів, закликали до бойкоту шведських товарів, І лише під час економічної кризи 1929-1933 рр. фашистський рух Фінляндії був спрямований проти СРСР.

Економічну кризу Фінляндія зустріла в невигідному промисловому становищі. Була однобічність її розвитку за рахунок виробництва лісопродукції. Сільське господарство і до того не було конкурентоспроможним на світовому ринку. Зросло число безробітних у лісопереробній промисловості до 126 тис. чол., зарплата скоротилась на 40-50%. Страйки і демонстрації протесту робітників проти наступу буржуазії на їх соціальні права стали буденним явищем.

Фашистські організації виступили в ролі погромників робітничих організацій, особливо після їх розправи в 1929 р. в м. Лануа з молодіжною робітничою організацією, яку вони звинуватили в симпатіях до комуністів.

1 липня 1930 р. уряд запропонував ввести ряд надзвичайних законів, що передбачали заборону легальних лівих робітничих організацій, позбавлення їх виборчого права і права виступу у пресі і на зборах окремих осіб. 7 липня 1930 р. фашисти організували похід на Хельсінкі 12 тисяч своїх членів.

Ці дії серйозно стурбували ліберальну буржуазію. Надзвичайні закони сеймом не були прийняті. 1 жовтня 1930 р. відбулися нові вибори до сейму. Перемогу здобула католицька партія. Тоді ж були прийняті усі надзвичайні закони. Фашисти стали громити ліві організації, профспілки, редакції їх газет.

15 січня 1931 р. відбулися вибори президента Фінляндії. Президентом був обраний з перевагою у два голоси Свінхувуд, якого підтримали фашистські організації. 21 березня 1931 р. був сформований “поміркований” уряд Суніті, який зайняв більш обережну позицію щодо фашистів.

У лютому 1932 р. фашисти підняли заколот у м. Мянтсяля. Вони зажадали розпуску сейму та утворення фашистського уряду. Заколот був придушений. Фашистський рух пішов на спад і навіть був заборонений. Але це сталося після того як він виконав роль щодо розгрому робітничого руху. Того ж року Суніті підписав Пакт про ненапад з СРСР, який потім був продовжений до 1944 р.

У грудні 1932 р. був сформований уряд Ківімякі, який представляв коаліцію правих партій. Цей уряд існував до весни 1936 р. Економічна ситуація в країні стабілізувалась, вдалось перебороти суперечності між шведською і фінською буржуазією. Саме цей уряд спробував остаточно розгромити КПФ, її лідера Т. Антікайнена було заарештовано. Суд над ним став свідченням наступу напівфашистських сил на опозицію. Міжнародна солідарність з Антікайненом врятувала йому життя. Кінцевий вирок суду – 8 років тюремного ув’язнення.