Сторінка
5

Країни північної Європи у міжвоєнний період

У другій половині 20-х років великого поширення у Швеції набуває мондизм. Заклик буржуазії до робітничого класу внести свій внесок у “загальну справу нації” шляхом відмови від класової боротьби мав на меті встановити “мир на ринку праці”. Закон про державний арбітраж мав гарантувати класовий мир у Швеції. У цей час з’явилась теорія про “винятковість шведського капіталізму” і побудови особливого скандинавського соціалізму без революційних струсів. За таких умов у Комуністичній партії Швеції мали місце постійні розколи, пошуки шляхів впливу на робітничий клас.

Економічна криза у Швеції реально почалась у 1931 р. Саме в цьому році мало місце реальне скорочення промислового виробництва. Експортна продукція Швеції до 1931 р., а саме: генератори, мотори, телефонне обладнання і в цей період не скоротилась, а навіть зросла.

Лише у 1931 р. промислове виробництво скоротилось на 21%, а виробництво експортних галузей – на 34%. Єдиною галуззю, що не зазнала кризи, була воєнна промисловість. Наприклад, воєнний концерн “Буфос” у 1932 р. навіть підняв дивіденди.

Наслідки кризи для громадян Швеції були важкими. Багато з них втратили свої заощадження в результаті банківських крахів, роботу – із-за скорочення виробництва. Платіжний баланс країни став замість активного пасивним, що призвело до збіднення країни взагалі.

Буржуазія Швеції зайняла різку позицію щодо страйкового руху, учасники якого вимагали підвищення зарплати. У 1931 р. в м. Одалені поліція стріляла у робітничу демонстрацію.

Найбільшою і найвпливовішою партією Швеції була СДПШ. На виборах 1932 р. вона виступила з програмою ліквідації наслідків кризи і демократичного розвитку держави. Робітничий уряд П. Ханссона організував систему державних робіт для безробітних з оплатою їх праці, надав субсидії аграріям, підвищив ціни на сільгосппродукцію, став реальним соціальний захист громадянам. Підтримка ними уряду в результаті цих заходів ще більше зросла. Наслідки економічної кризи таким чином були швидко, а головне ефективно, ліквідовані.

Друга половина 30-х років була для шведської промисловості благополучним періодом. Гонка озброєнь створила сприятливу кон’юнктуру для шведських монополістів. Збільшився видобуток залізної руди, виробництво артилерії і боєприпасів. Безробіття суттєво скоротилося, класовий мир був збережений.

Фашизм у Швеції не набув широкого поширення. Надто авторитетною політичною силою була СДПШ. Підтвердженням цього була чергова перемога СДПШ на парламентських виборах 1936 р. За наслідками виборів був сформований коаліційний уряд Ханссона-Персона-Бромсторпа. Цей уряд був при владі аж до кінця 1939 р.

У зовнішній політиці уряд Швеції намагався максимально скористатися з нагоди гонки озброєнь і збільшити експорт воєнної продукції італо-німецько-японській групі та англо-франко-американській. Шведська буржуазія не допускала думки, що війна може загрожувати і території Швеції. Відмова від санкцій проти агресора, від створення системи колективної безпеки в Європі, підтримка політики “невтручання” були вершиною егоїстичних розрахунків шведської буржуазії.

6. Економічне і соціально-політичне становище Фінляндії у міжвоєнний період

У роки Першої світової війни в Фінляндії було оголошено воєнний стан. Проте фінське населення не призивалося до армії і не брало участі у війні. Лише таємно сформований єгерський корпус чисельністю у 2 тис. чол. брав участь у війні на боці Німеччини.

Промисловість Фінляндії отримувала великі воєнні замовлення, посилено розвивалась, прибутки буржуазії зростали. Становище робітників із-за дорожнечі на продукти харчування суттєво погіршилось.

На кінець Першої світової війни Фінляндія проголосила свою автономію у складі Росії, а 31 грудня 1917 р. Раднарком Росії надав Фінляндії незалежність.

Фінська буржуазія взяла курс на недопущення революції в країні. 12 січня 1918 р. сейм прийняв закон про диктаторські повноваження, який легалізував шюцкори і передбачав розпуск Червоної гвардії. З Німеччини повернувся єгерський корпус, на чолі армії став Г.Маннергейм.

28 січня 1918 р. у Фінляндії почалась революція. Влада в Гельсінгфорсі перейшла до Ради народних уповноважених (Ю. Сірола, О. Куусінен, А. Таймі та ін.) Вищим державним органом була Головна рада робітників, яка складалась з 35 чол. Зауважимо, що революційна влада встановилась лише на півдні країни, а на півночі утвердилась влада контрреволюційних сил, які уклали договір з Німеччиною про надання Фінляндії воєнної допомоги в боротьбі проти революції.

Фінська робітнича республіка проіснувала 3 місяці. За цей час були проведені деякі соціально-економічні заходи в інтересах робітників і селян: звільнили найбідніших громадян від усіх податків, скасували церковний податок. Фінський банк і ті підприємства, власники яких втекли з країни, були передані органам трудящих.

Наприкінці березня 1918 р. німецькі війська під керівництвом фон дер Гольца почали інтервенцію проти революційної Фінляндії. З півночі наступали війська Г. Маннергейма. Червона армія в боях з об’єднаними силами контрреволюції і інтервентів зазнала поразки. До того ж більшість населення Фінляндії не підтримала революційний уряд. Підтримка з боку радянської Росії була недостатньою для захисту фінської революції.

І все-таки Фінляндія після Росії виявилась першою державою, в якій державна влада (на частині території і на довший час) перейшла до рук народу.

15 травня 1918 р. новий уряд Фінляндії розірвав усі відносини з радянською Росією. У країні почався терор, переслідування робітників. У ході громадянської війни урядові сили стратили більше 40 тис. робітників, 90 тис. робітників було кинуто в тюрми і концтабори.

Наприкінці 1918 р. відновила свою легальну діяльність Соціал-демократична партія, в Москві була створена Комуністична партія Фінляндії.