Сторінка
5

Окупація Німеччиною північної і західної Європи

Перша бойова операція італійської армії була проти французів у Приморських Альпах. Поразка італійців була повною. Прохання Муссоліні визнати і Італію переможницею над Францією було відхилене Гітлером.

10 червня 1940 р. Італія оголосила війну і Англії. Військове зіткнення між ними мало відбутися в районі Суецького каналу. Між тим 28 жовтня 1940 р. Італія висунула ультиматум Греції. Стратегічним плацдармом була Албанія. Наступ вели італійські дивізії “Тосканські вовки”, “Феррарські геркулеси”, “Напівбоги з Італії”, “Червоні дияволи з П’ємонту”.

Грецький уряд оперативно провів ряд запобіжних заходів і довів чисельність своїх військ до 27 тис. чол. Грецька армія мала 20 танків, 36 літаків і 220 гармат. 5 листопада 1940 р. грецька армія завдала поразки італійській армії і витіснила її на територію Албанії. Муссоліні звернувся до Гітлера по допомогу у війні проти Греції. Італія отримала допомогу від Німеччини в обмін на військову присутність Німеччини у східній частині Середземного моря (це був для Гітлера найближчий шлях в Індію).

Англійське командування з воєнних баз в Єгипті в листопаді 1940 р. активізувало бойові дії проти італійського флоту. 11 листопада 20 англійських бомбардувальників завдали серйозного удару по італійському флоту, що перебував в бухті Таранто. З цих пір Англія змогла вільно проводити свої конвої через усе Середземне море.

У Німеччині були завчасно розроблені (в жовтні 1940 р. генералом Гальдером) плани оволодіння Балканами. Німецькі агенти проникли в держапарат Югославії, а воєнна розвідка діяла на усій території Югославії. До того ж німецька національна меншина в Югославії створила свої штурмові загони типу (СА) для захисту своїх поселень у разі війни.

25 березня 1941 р. принц-регент Павло підписав у Відні договір з Німеччиною про приєднання Югославії до держав “Осі”. Населення Югославії на дії принца Павла і прем’єра Цвєтковича відповіло: “Краще війна, ніж Пакт”. 27 березня уряд Цвєтковича був відправлений у відставку. Новий уряд очолив Душан Симович. В Югославії почалась мобілізація в армію.

Гітлер сприйняв це як образу і прийняв рішення про підготовку “до знищення Югославії як воєнної політичної сили з безпощадною суворістю і в найшвидшому темпі”.

6 квітня1941 р. Німеччина почала війну проти Югославії. Югославські війська почали відступ по всьому фронту. Серед хорватського населення було чимало осіб, які перейшли на сторону німців. Перейшли на сторону німців і німецькі поселенці в Югославії. 17 квітня 1940 р. югославська армія капітулювала.

6 квітня 1941 р. Німеччина почала війну проти Греції (останньої жертви Західної Європи). Грецька армія декілька днів вела мужні оборонні бої. 9 квітня німецькі війська досягли порту Салоніки. У той же день грецькі дивізії, що були в районі порту Салоніки, капітулювали.

Грецьким військам допомагала англійська група військ, але уже 14 квітня вони почали покидати Грецію в районі м. Лариса. З 62 тис. англійців погрузилися на кораблі 50 тис., близько 12 тис. чол. загинули або попали у полон до німців. Було потоплено 20 англійських кораблів. 1 червня 1941 р. німецькі війська завершили окупацію Греції. Німці взяли в полон 218 тисяч греків, окупували багато островів в Егейському морі, які стали для них зручними опорними пунктами для ведення війни на морі і в повітрі проти Англії.

Італія з дозволу Гітлера окупувала багато островів в Іонічному та Егейському морі, у т. ч. острів Корфу. Хорватія також перейшла під контроль Італії. Державний договір, підписаний у Римі 12 квітня 1941 р. між Італією і Хорватією, був лише прикриттям фактичної втрати незалежності Хорватії.

На травень 1941 р. німецька армія була на вершині могутності. В армії було понад 7 млн. чол. За всю Західну і Північну Європу німецька армія втратила 93,736 чол.

Література:

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

5. Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

11. Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

1. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.