Сторінка
3

Микола І Павлович (25.06.1796 - 18.02.1855)

30 травня 1848 року Микола І сказав на засіданні Державної Ради: "Але якщо нинішнє положення таке, що воно не може продовжуватися і якщо, разом з тим, і рішучі до припинення його способи також неможливі без загального потрясіння, те необхідно, принаймні , приготувати шляху для поступового переходу до іншого порядку речей і, не устрашаючись перед всякою "переменою, хладнокровною". А. Г. Тимашев повідомляє: "Усім відомо, що імператор Олександр ІІ, до свого воцаріння, був супротивником звільнення селян. Зміна погляду на цей предмет знаходить своє пояснення лише в тім, що відбулося в останні хвилини життя імператора Миколи." " .По розповіді, чутій мною від одного із самих наближених до імператора Миколі обличчя, а саме від графа П. Д. Кисельова, Государ Микола Павлович незадовго до кончини сказав спадкоємцю престолу: "Набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу". ("Рос. Арх." 1887 р. : 6, стор.260).

"Важка селянська справа, зрушена вперше з мертвої крапки Імператором Павлом І, склало предмет особливих турбот його сина, що почитав. Обережно підходячи до питання звільнення селян від фортечної залежності, государ заповідав, виконання цього своєму Спадкоємцю, передавши йому великий підготовчий матеріал, їм зібраний. Великі зміни проведені його найближчим співробітником, П. Д. Кисельов, у відношенні державних селян, що одержали широкі права самоврядування, послужили зразком для реформи Царя-Визволителя."

Основним питанням зовнішньої політики Миколи І був східний. У перший же рік його правління Росія початку війну з Персією, по закінченні якої, у 1828 році, до Росії були приєднані Єриванска і Нахічеванська області. Війна Росії з Туреччиною (1827 р.) закінчилася визнанням незалежності Греції. Продовжувалося завоювання Кавказу і підсилювався рух росіян у Середню Азію.

Війна, що почалася в 1853 році на Дунаї і Кавказу, була перенесена в Крим, де супротивники Росії (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) осадили Севастополь, що служив базою російського Чорноморського флоту. Кримська війна закінчилася поразкою Росії. По Паризькому трактаті 1856 року Чорне море було оголошено нейтральним і право мати на ньому флот Росія повернула собі лише в 1871 році.

Не бажаючи визнавати помилковість своїх поглядів і переконань, які привили країну не тільки до військової поразки, але і до катастрофи всієї, здавалося б, чітко налагодженої системи державної влади, імператор Микола І, як вважають, свідомо прийняла отрута і раптово помер 18 лютого 1855 року.

Повстання декабристів

Повстання декабристів відбулося 14 грудня 1825 року в Петербурзі і 29 грудня 1825 - 3 січня 1826 року на Україні. Це був перший відкритий виступ проти самодержавства і кріпосного права, підготовлений Північним суспільством - таємною політичною дворянською організацією. Метою повсталих було домогтися скинення імператора й утворення Тимчасового уряду для вироблення Конституції. Програма повсталих уключала скасування кріпосного права, встановлення унітарної чи республіки конституційної монархії з федеративним пристроєм. Виступ був подавлений царськими військами, а його учасники відправлені у в'язницю Петропавловської міцності. По "справі декабристів" була створена Верховна слідча комісія, до наслідку бути притягнуто 579 чоловік. 13 липня 1826 року в Петропавловській міцності були страчені п'ять керівників повстання на Сенатській площі: П.Г.Каховський, С.И.Мурах-Апостол, П.И.Пестель, М.П.Бестужев-Рюмін, К.Ф.Рилєєв. У цей же день над 97 учасниками виступу був зроблений обряд цивільної страти. У 1826-1827 р. 121 чоловік по вироку Верховного карного суду заслали на каторгу і на поселення в Сибір. Репресіям піддалися також понад 3 тис. солдата.

Коронація Миколи І.

Микола Павлович, третій син імператора Павла Й і його дружини Марії Федорівни, вступив на престол 14 грудня 1825 року. 22 серпня 1826 року в Успенському соборі Московського Кремля відбулася коронація Миколи І. На честь коронації на Дівочому Полі, де проходили народні гулянки, були улаштовані фонтани з горілкою, пивом, червоним і білим вином.

Польське повстання

У листопаді 1830 року на території Королівства Польського, Литви, Західної Білорусії і Правобережної України спалахнуло повстання, спрямоване проти царату. Влада в Польщі перейшла до тимчасового уряду, що очолив князь Адам Чарторийский. Під натиском радикальної частини повстанців почалася збройна боротьба проти царських військ, сейм позбавив Миколи І прав на Польщу. Однак сили були нерівні. У вересні 1831 року генерал И.Ф.Паскевич зайняв Варшаву, сейм був розпущений, а Королівство Польське було позбавлено залишків автономії й оголошено "невід'ємною частиною Російської імперії". Микола І скасував конституцію, надану Польщі в 1815 році Олександром І.

Перша залізниця в Росії

30 жовтня 1837 року відбулося офіційне відкриття Царськосельскої залізниці . Потяг, відомий паровозом, пройшов відстань від Петербурга до Царського Села за 35 хвилин. Спочатку потяга ходили з паровою тягою лише по святах, а в інші дні - з кінною тягою. З 4 квітня 1838 року рух до Царського Села стало винятково паровим. На дорозі працювали шість паровозів, закуплених за рубежем. Кожний з них мав свою назву - "Моторний", "Стріла", "Богатир", "Слон", "Орел", "Лев". На всьому протязі від Петербурга до Павловська залізниця була відкрита 22 травня 1838 року.

Одним із самих драматичних моментів Кримської війни (1853-1856 р.) була оборона Севастополя. Неприступний з моря місто було беззахисно із суші. У вересні 1854 року під керівництвом адмірала В.А.Корнилова і військового інженера Э.И.Тотлебена була створена лінія сухопутної оборони, посилена артилерією з командами моряків з кораблів, затоплених у входу в Севастопольську бухту. Триденне бомбардування Севастополя (5-7 жовтня 1854 року) ні до чого не привела. Не наважившись на штурм, союзники перейшли до облоги. Після загибелі Корнилова (5 жовтня 1854 року) оборону Севастополя очолив адмірал П.С.Нахимов. Оборона Севастополя, незважаючи на недостачу боєприпасів і продовольства, продовжувалася майже рік - з 13 вересня 1854 до 27 серпня 1855 року. Тридцятитисячний севастопольський гарнізон 349 днів стримував стодвадцятитисячну армію союзників. Севастополь був залишений російськими солдатами тільки після другого загального штурму й взяття французами Малахового кургану, що панує над містом.