Сторінка
1

Лексичні труднощі перекладу наукової фантастики

Зміст

1. Вступ ст.2

Теоретична частина

2. Загальні положення ст.3

Практична частина

3. Переклад науково-технічних термінів ст.15

4. Переклад безеквівалентної лексики(неологізмів) ст.17

5. Переклад національних реалій ст.18

6. Переклад власних назв та прізвиськ ст.20

7. Фразеологічні засоби та їх переклад ст.22

8. Переклад ідіом ст.23

9. Переклад стійких метафоричних зрощень, в тому числі прислів’я та приказок ст.24

10. Висновок ст.26

11. Summary ст.27

12. Перелік умовних скорочень ст.30

11. Додатки

Вступ

Всі ми певною мірою мрійники і фантазери, чи не так? Уявляти властиво кожній людині, без вийнятку, а особливо у дитинстві. Саме уява є тією силою, що штовхає людину на, можливо, безглузді чи незрозумілі вчинки, штовхає до прогресу, прогресу думки, самовдосконаленню та до мистецтва.

Дана тема було обрана мною із-за її цікавості, сучасності, новаторського розгляду чужої уяви та тверджень, актуальності та новизни.

Цікавість цієї теми полягає в тому, що науково фантастичні твори є надзвичайно популярними, висвітлюють досягнення науки, техніку та кібернетики, а також, слугують надзвичайно сприятливою їжею для роздумів та розвитку власної уяви.

Сучасність і новаторство даної теми полягають в тому, що вона, на сьогодні, є недостатньо дослідженою і, незважаючи на значний вік багатьох творів, вони досі залишаються актуальними, авторський словотвір увійшов в лексику багатьох мов всього світу і, як би ретельно ми не досліджували цю тему, завжди знайдеться щось нове, що зможе нас зацікавити.

Актуальність даної теми випливає з її сучасності та полягає в надзвичайно швидкій появі багатьох творів, навіть епопей, художніх фільмів, мультфільмів та усілякого роду коміксів, що стають майданчиком для нашого дослідження.

Загальні положення

«Рhantasia» грецькою означає уяву, «рhantasticos» — фантазер, впертий мрійник, а фантастика — це щось ви­гадане, таке, що насправді не існує. Фантастика сприяла філософам і письменникам у витворенні моделей ідеальних держав майбутнього — утопій. Власне, початки її закладено ще в «Незвичайних приго­дах Ганса Пфааля» (1844) Едгара По, де йдеться про подо­рож на Місяць, або у «Франкенштейні» (1818) Мері Шеллі, де монстром виступає витвір винахідника. Справжнє відкриття наукової фантастики відбувається в творчості Жуля Верна (1828—1905), розквіту ж цей жанр набуває в письменництві Герберта Уеллса (1866—1946).

Наукова фантастика зображує людське майбутнє, по­слуговуючись очікуваними успіхами науки і техніки, матеріалізує різноманітні філософські теорії. Прогресивні письменники заходу вбачають у фантастиці гнучкий інструмент критики, проте, здебільшого, це - естетичний прийом, завдяки якому письменник висвітлює найболючіші проблеми сучасності. Таким чином, фантастика, з одного боку, слугує серйоз­ному письменникові-філософу своєрідним засобом, щоб представити узвичаєну проблему в незвичайному ракурсі, а з іншого — використовуючи багатющий досвід авантюрної літератури, пригодницьких жанрів, обґрунтовуючи неймовірні речі наукою майбутнього, фантастика пожвав­лює ці глибокі роздуми, надає їх до широкого читацького загалу. До того ж вона стимулює обмежену, заземлену уяву людини в її прагненні осягти безмежний простір навколо неї.

Існує проблема «фізиків та ліриків». Проблема полягає в том, що посьменник, який досконало не вивчав сучасні проблеми фізики, меже змусити свого героя захищати такі положення, які викличуть лише посмішку у реально існуючого фізика. І навпаки, фізик-теоритик, говорячи про тайни художнього мистецтва і не знаючи історію та теорію світової літератури, історію культури зможе викликати аналогічну посмішку у філолога. Останній тип делетантизму є особливо небезпечним бо є розповсюдженим.

Діалектичне проникнення в суть речей, у суперечливу складність людських характерів та їх долі, вміння узагальнювати завжди відрізняло справжніх реалістів від письменників, що фіксують швидко минущу буденність. Виникає питання: як співвідноситься фантастика з реалізмом? Адже створенню будь-якого, навіть „приземленого” образу, передує робота уяви. Хотілося б нагадати слова В.І.Леніна: „В найпростішому узагальнені, в найелементарнішій загальній ідеї(„стіл” взагалі) є певний подих фантазії”. Конспектуючи книгу І.Діцгена „Дрібні філософські праці”, Ленін підкреслив фразу: „фантастичні уявлення взято з дійсності, а найправильніші уявлення про дійсність завжди оживають диханням фантазії”.

Отже, уява викликає образи на основі реальних, життєвих сприйняттів, а з іншого боку, найбуйніший порив фантазії, хоч би яким він не здавався свавільним, піддається співставленню з реальною дійсністю, і як один з прийомів дослідження дійсності, по-своєму розширює естетичні можливості реалізму, аж ніяк не відгороджуючись від нього в своєму особливому, винятковому методі.

Сучасні дослідники справедливо вважають, що майже вся новітня фантастика з’явилася з «Машини часу» Уеллса, принаймні, широко послуговується його основним прийомом: протиставлення картин майбутнього, побаче­них мандрівником у часі, буденному «унормованому», ста­ну свідомості героя. Окрім того, «Машина часу» побудо­вана на тих наукових засадах, котрі в самій науці визріли лише через 17 років після опублікування твору і була сформульовані А.Ейнштейном, адже «Машину часу» структуровано на ідеї маніпулюванням просторово-часовим континуумом, суголосній теорії відносності Ейнштейна.