Сторінка
2

Економічна безпека: макроекономічний аспект

Визначення як вихідного параметра економічної безпеки стану рівноваги економічної системи обумовлює відповідно до методу дослідження необхідність її (рівноваги) моде­лювання, оскільки конкуренція як спосіб зв’язків ринкової системи через постійне балан­сування попиту і пропозиції є не лише витратним, але й недостатньо ефективним механіз­мом забезпечення економічної безпеки в сучасних умовах двічі монополізованого ринку національними і транснаціональними корпораціями.

Конкурентна рівновага (основне поняття в економічній науці) – це відповідність попи­ту і пропозиції за умови певних параметрів економічної кон’юнктури. Розрізняють рівно­ва­гу часткову (на окремому ринку), сумісну (на ринках економічних благ, грошей і цін­них паперів) і загальну (на всіх ринках водночас).

Рівновагу на ринку благ визначають як рівність сукупного попиту і сукупної пропози­ції при кожному з можливих рівнів цін. Лише за класичною теорією економіка є саморе­гульованою, тобто стійка рівновага на ринку благ досягається автоматично за допомо­гою внутрішніх стабілізаторів.

Згідно з кейнсіанською теорією ринкова економіка внутрішньо нестабільна. Рівнова­га, якщо вона і досягається, є нестійкою, а тому активна політика держави – важливий чин­ник рівноваги.

Умови рівноваги ринку економічних благ випливають з основного макроекономічного рівняння, яке визначає відповідність реального обсягу національного виробництва і суми витрат:

Побіжно зазначимо, що балансова модель дозволяє знаходити допустимі варіанти рішення, яке не містить механізму порівняння варіантів за їх перевагами, тобто проблема пошуку кращих варіантів залишається за межами моделі.

Рівновага на грошовому ринку досягається у випадку, коли попит на реальні касові залишки (середня величина грошового запасу за період між моментами отримання доходу) поглинає всю створену банківською системою кількість грошей.

За класичною теорією рівновага грошового ринку визначається умовами кількісного рівняння обміну, у модифікованих версіях якого загальний номінальний попит на гроші є зростаючою функцією від номінального національного доходу і спадною функцією від ставки відсотка на державні облігації (кейнсіанська концепція), або ж визначається величиною і структурою всього портфеля активів, що його формують економічні суб’єкти (монетаристська концепція).

Концептуальні відмінності в трактуванні попиту обумовлені різноманітними інтерпре­таціями поведінки економічних суб’єктів, у той час як грошова пропорція визначається переважно інституційними факторами і тому є позаконцептуальною.

Умови рівноваги двох ринків (благ і грошей) – сумісної рівноваги – визначаються в моделі IS-LM. Існує безліч комбінацій парних значень національного доходу і ставки відсотка, за яких на ринках благ і грошей встановлюється рівновага і єдина пара значень, а рівновага встановлюється водночас на двох ринках.

Логічним завершенням дослідження рівноваги є аналіз функціонування економічної системи, тобто визначення умов рівноваги на всіх ринках одночасно. За умови заданих екзогенно параметрів ціни пропозиції праці, грошової пропозиції, державних витрат і експор­­ту послідовно визначаються рівноважні значення ставки відсотка, ефективного попиту і відповідних рівнів цін, зайнятості та оплати праці (кейнсіанський варіант). За­­галь­­на рівновага в моделі неокласичного синтезу, що долає як класичну дихотомію, так і кейнсіанську недосконалість ринку праці, встановлюється через визначення рівня повної зайнятості, ставки реальної заробітної плати, обсягу пропозиції, сукупного попиту, рівня цін, номінальної заробітної плати.

Нестабільність економічного розвитку (інфляція, безробіття, циклічність) ускладню­ють механізми узгодження інтересів економічних суб’єктів, у зв’язку з цим відновлення рів­но­ваги неможливе без державної участі в економічному процесі.

Сучасний стан дослідження інструментарію економічної політики пов’язаний, зокрема, з введенням у науковий оборот поняття “загрози економічній безпеці” (явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтере­сів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації чи окремої особи), здійсненням їх класифікації (на­прик­лад, В. Мунтіян вирізняє 64 загрози, з них 18 – зовнішні і 46 – внутрішні). Такий підхід не лише закладає основу для подальшої теоретичної розробки змісту загрози (струк­туризація загрози) і систематизації загроз, визначення їх взаємозв’язків, але й обу­мовлює, на нашу думку, доцільність (з метою уникнення односторонності в цьому аспекті дослідження) введення в теорію економічної безпеки категорії ресурсу економіч­ної безпеки. Поняття ресурсу економічної безпеки охоплює сукупність засобів протидії загрозам економічній безпеці: форми та методи державної політики економічної безпеки, організаційні структури її реалізації.

Економічна наука минулого століття виявила ситуації, коли ринкова координація є не достатньою – т. з. “фіаско ринку” – ситуації, пов’язані з зовнішніми ефектами, суспіль­ними благами і монополізацією ринку. Розвиток “практичного монетаризму” з другої половини ХХ століття є спробою заперечення абсолютної цінності кейнсіанських постула­тів і модифікації економічної політики в напрямі посилення непрямого впливу держави на основі грошово-кредитного регулювання. Тенденції розширення масштабів діяльності держави, посилення її впливу на економічну сферу чітко проявилися у розвинених країнах світу.