Сторінка
2

Інвестування як процес створення капіталу

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в людський капітал.

Інвестування – використання частини поточного виробництва для збільшення основних фондів фірми. Розрізняють валове та чисте інвестування.

1. Валове інвестування – загальне збільшення запасів капітальних товарів, сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно – матеріальних цінностей.

2. Чисте інвестування – збільшення основних фондів без врахування заміни фізично зношеного капіталу, сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань за деякий період часу.

Джерелом інвестиції є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент– це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках.

2.Ринок капіталів.

Ринок капіталу – це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку позичкових коштів.

Рис. 1

Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти Dk, що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують пропозицію позичкових коштів Sk, тобто пропозицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень. На цьому ринку (який розглядається лише в умовах повної конкуренції) утворюється ринкова процентна ставка re як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів Ke.

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.

Граничний фізичний продукт, віднесений до вкладеного капіталу, можна визначити як відношення збільшення майбутнього випуску продукції до його скорочення в даний момент. На практиці поточні інвестиції поступово починають давати віддачу з певного моменту часу протягом тривалого часу.

Рівнем доходу на капітал називається виражене у відсотках відношення граничного фізичного продукту до вкладеного капіталу. Наприклад, якщо рівень доходу на капітал при деякому його використанні становить 30%, то додавання однієї гривні до загального вкладу збільшить майбутній доход на 30 копійок у рік.

У той час як закон спадної доходності знижує обсяг граничного фізичного продукту, віднесеного до вкладеного капіталу, принцип спадаючої граничної корисності діє діаметрально протилежно – підвищує граничну альтернативну вартість придбання капіталу. Дійсно, прагнучи збільшити обсяг капіталу, необхідно скоротити поточне виробництво продукції, тим самим підвищити граничну корисність тої частини, що залишилась. Збільшений таким чином капітал у майбутньому дозволить виробляти більше продукції, внаслідок чого скоротиться її гранична корисність. Таким чином гранична альтернативна вартість капіталу (відношення граничної корисності товарів, не випущених у даний момент, до граничної корисності товарів, які будуть випущені в майбутньому) зростає зі збільшенням обсягу вкладеного капіталу.

Однак людина живе сьогодні, тому господарські агенти та індивіди мають схильність надавати перевагу (за інших рівних умов) теперішнім благам, а не майбутнім. Це явище одержало назву часової переваги. Однак існують умови, коли індивіда можуть переконати, що негайне придбання деякого товару або блага недоцільне, оскільки в майбутньому можна одержати більш значні блага. Із рис. 2 випливає, що відмова від однієї додаткової одиниці товару сьогодні еквівалентна одержанню 1,1 в її майбутньому, оскільки норма часової переваги в даному випадку становить 10% зо одиницю часу.

Рис. 2

Якщо часову перевагу і граничну продуктивність вкладеного капіталу виразити у відсоткових змінах, то в стані рівноваги на ринках капіталу, при якому інвестується оптимальний обсяг грошей, рівень доходу на вкладений капітал і норма часової переваги збільшиться. Гроші – один із елементів ресурсного ринку – є засобом платежу і засобом збереження, тому можна розглядати такий вид угод, які потребують часу, як одержання позик і займів.