Сторінка
1
Науково-технічна революція, вносячи корінні зміни в розвиток науки і техніки, в сам характер людської діяльності, створює передумови для подолання сучасної кризи у взаємовідносинах суспільства та природи. На попередніх етапах розвитку суспільства екологічні кризи та катастрофи мали локальний характер і деструкція локальних екосистем ставила під загрозу існування лише локальних соціальних систем. На етапі ж глобальної екологічної кризи під загрозу ставиться існування самого людства як природної системи.
Головною причиною екологічних криз є розвиток освоєння природного простору «по частинах», що призводить до порушення існуючих в природі циклів колообігу речовини та енергії. З посиленням продуктивної сили людства в індустріальну епоху виникає реальна загроза підірвати умови існування біологічної структури людини. З розвитком глобальної екологічної кризи стає очевидною історична обмеженість частковості в теоретичному та практичному освоєнні природи. Як зазначає визначний російський математик і соціальний еколог М.М.Моісеєв, «основна задача . якщо мова йде про екологічні проблеми загального масштабу, полягає в створенні уявлення про гомеостатичну цілісність людства як єдиного цілого, стабільності, яка визначає цілі, об'єктивно притаманні людству як цілісному організму . На сучасному етапі цивілізації вже неможливо, небезпечно нехтувати тісним зв'язком еволюції біосфери і людського суспільства».
Для забезпечення стабільності людського суспільства необхідне прийняття ряду цілеспрямованих рішень щодо фундаментальної зміни характеру ставлення до природи, способу її освоєння. Екологічно позитивні рішення виявляються позитивними і соціально тому, що існує тісний зв'язок між ставленням до природи і ставленням суспільства до його членів. Основний закон соціальної екології твердить - характер пануючого в суспільстві ставлення до природи є таким же, як і характер пануючих взаємовідносин між людьми, визначальним для характеру цих взаємовідносин є пануючий спосіб організації діяльності цього суспільства.
Виникнення глобальної екологічної кризи робить корінну зміну взаємовідносин в системі «суспільство-природа» необхідною, розвиток знань до рівня розуміння єдності суспільства та природи - можливою, а зміна способу організації людської діяльності дозволяє перевести вирішення цього завдання з області можливого в область реального. Зміна характеру взаємовідносин у системі «суспільство-природа» повинна відбуватись в напрямку зняття критичних напружень як у самій системі, так і всередині суспільства. Іншими словами, необхідно віднайти такі форми адаптації людини до умов її життя, які гарантують стабільний розвиток одночасно як їй самій, так і суспільству в цілому і глобальній соціоекосистемі.
Ключовим питанням для вирішення проблеми ліквідації сучасної екологічної кризи є подолання частковості, обмеженості, односторонності індустріального способу організації людської діяльності - індустріальної технології.
Термін технологія (наука про техніку) був введений в широкий науковий обіг 1772 р. І.Бекманом, початок же систематичної розробки науки технології поклали роботи Р.Реомюра і С.Шоу, що побачили світ в першій половині XVIII ст. Необхідність виникнення такої галузі наукового знання була зумовлена промисловою революцією, що почалась у найбільш економічно розвинутих країнах тогочасного світу, потребою наукового аналізу проблеми технічного і організації технічних систем. Техніка (в перекладі з грецької - мистецтво, вміння) - це система штучних органів діяльності суспільства, що розвивається в історичному процесі опредмечування в природному матеріалі трудових функцій, навиків, досвіду шляхом пізнання та використання сил природи.
Визначаючи сутність технології, польський письменник-фантаст та футуролог С.Лем зазначав, що технології - це обумовлені станом знань та суспільною ефективністю способи досягнення цілей, що поставлені суспільством, підкреслюючи їх організуючу роль щодо діяльності. К.Маркс в першому томі «Капіталу» акцентував увагу на тому, що технологія виявляє активне ставлення людини до природи, безпосередній процес виробництва її життя, а, разом з тим, і її сутнісних умов життя та духовних уявлень, що виникають з них.
Говорячи про глибинний зміст технології, М.Ф.Тарасенко відзначав, що «в найбільш узагальненому вигляді філософсько-світоглядний зміст технології полягає в тому, що вона як певна форма суспільної практики є своєрідним предметним способом самоствердження людини в світі природи і соціальної дійсності, специфічним засобом перетворення природи на основі праці та пізнання і, одночасно, розгортанням в цьому процесі людських здатностей і дарувань».
Технологія формується в процесі людської природо-перетворюючої діяльності, вона є одночасно і продуктом людської діяльності, і її передумовою. В найбільш вузькому розумінні вона є знанням про те «як» організувати дії, щоб найкращим чином досягти поставленої мети. Задача технологічних знань взагалі полягає у визначенні найбільш ефективних шляхів та засобів досягнення будь-яких цілей діяльності. Технологія є обумовленим об'єктивними причинами процесом суспільної взаємодії. Як об'єктивний процес вона є перш за все природним процесом, перетвореним на промисловий, оскільки свою діяльність людина може будувати лише на пізнаних властивостях предметів природи, що виступають і як предмети праці, і як засоби праці. Як зазначав К.Маркс, саме принцип будь-якої крупної промисловості - розкладати будь-який процес виробництва, взятий сам по собі і перш за все безвідносно до руки людини, на його складові елементи, створив цілком сучасну науку технології.
Завантажити реферат