Сторінка
3

Відносини власності у змішаній економічній системі

• практичне освоєння форм руху матерії, включно з соціальною (соціальна технологія), забезпечує свідоме, розумно регульоване відтворення матеріальної основи життя;

• долається односторонність матеріального та духовного виробництва, розумової та фізичної праці, встановлюється гармонійний характер взаємозв'язків різноманітних видів виробництва;

• завершується формування цілісної системи світових організаційно-технічних, господарсько-економічних та науково-технічних зв'язків між регіонами, різноманітними видами та формами організації суспільного життя.

Виникнення нових, наукоємннх галузей виробництва свідчить про наростання процесу подолання соціального розподілу праці. Крім того, розвиток генної інженерії, термоядерної та альтернативної енергетики свідчить, що людство проникло достатньо глибоко в таємниці природи, щоб перейти до якісно нового способу організації людської діяльності в масштабах всієї планети. Цей процес включає в себе два моменти. На основі знань про гранично допустимі навантаження на природні системи, пристосування вже існуючих індустріальних технологій (які неможливо замінити одномоментно). Цей процес надання природо-погодженості існуючим формам організації перетворюючої діяльності знаходить своє вираження в природоохоронних заходах, у будівництві очисних споруд, газо- та пилевловлюючих установок і т.п. Ці дії, при всій їх безумовній корисності, все ж є боротьбою з наслідками, а не з причинами. Корінні ж причини негативного впливу суспільства на природу ліквідуються лише в ході заміни неприродних індустріальних людських технологій на природно-людські або природоподібні технології.

Діяльність природи, внаслідок еволюції життя на Землі, організована таким чином, що рух речовини та енергії відбувається за принципом колообігу. Механізми саморегуляції природи як системи складались стихійно, в міру того, як виникали й вступали у взаємодію її різноманітні компоненти. Розвиток природної системи супроводжувався розвитком та ускладненням системи противаг, що дозволяють підтримувати баланс між її частинами, забезпечувати її стабільність. Людина ж в силу специфіки своєї діяльності та рівня і обсягу знань, втручаючись в природні колообіги речовини та енергії, призводила до постійного порушення функціонування цих механізмів.

Природа не знає проблеми відходів. У єдності процесів синтезу та розкладення речовини поява кожного нового продукту є основою для нового процесу. Життєдіяльність організмів є, по суті, безперервним процесом перетворення речовини з неорганічної в органічну і навпаки. Цей процес є основним і найбільш суттєвим для системи живої природи. Поки він здійснюється, тобто зберігається певна динамічна рівновага між окремими компонентами природи, система перебуває в нормальному стані. При кожному порушенні цієї рівноваги система прагне до її відновлення. Вся система природи є своєрідним «замкненим виробництвом» по створенню та перетворенню різноманітних форм речовини, а жива природа -її органічної форми. І чим вищий рівень розвитку природи, тим досконаліша форма цього «виробництва», тим стійкішою стає вся система. Кожна підсистема займає своє певне і, як правило, незамінне місце в природному конвеєрі перетворення матерії. Кожна природна підсистема підкоряється як загальним законам функціонування всієї природи, так і своїм специфічним, внутрішнім законам, які, будучи відносно самостійними, в той же час, в кінцевому рахунку, не можуть суперечити загальним законам, а є лише їх специфічними проявами.

Внаслідок появи та розвитку людського суспільства, поряд з основними потоками речовини та енергії, геологічним та біологічним, виникає і стає все більш потужним третій, викликаний людською діяльністю - антропогенний. Цей досить важливий і швидко наростаючий потік, на відміну від тих, що виникли раніше, характеризується значно більшою швидкістю, а також тим, що підкоряючись в своїх окремих частинах частковим цілям, є, в цілому, невпорядкованим, неузгодженим з іншими і не має колоподібного характеру. Однак організований людиною потік речовини та енергії не існує окремо від природних, а є включеним в них. Втручаючись у природні процеси, викликані людиною потоки порушують їх рівновагу, викривлюють і ламають природні взаємозв'язки. Механізми саморегуляції природи складались стихійно в процесі її розвитку. Людська ж діяльність має доцільний характер і організується свідомо. Саме тому загальна регуляція людської діяльності не може складатись стихійно і її узгодження з природною повинно відбуватись свідомо.

При всій специфіці організованих людиною процесів руху речовини та енергії вони мають спільне з природними процесами: їх змістом є перетворення різноманітних форм речовини та енергії. Ця принципова спільність сутності діяльності природи та суспільства передбачає і спільність основних принципів організації цих процесів, особливо щодо забезпечення циклічності в руху речовини та енергії. Такими спільними принципами є наявність моментів створення речовини і розкладення її до вихідного стану та еквівалентність кількості речовини й енергії в обміні з іншими природними підсистемами та природою в цілому.

У процесі свого розвитку людство було зацікавлене, в першу чергу, в створювальному моменті своєї діяльності, оскільки саме в ньому творяться продукти, що споживаються людиною і забезпечують неперервність життя. Саме на створювальному моменті акцентувалась увага як у практиці, так і в теорії. Деструктивний же момент зводився лише до споживання наперед передбачених продуктів діяльності, залишаючи природі «на переробку» значну частину включеної в дані процеси речовини.

Однак для людини однаково важливими є обидва моменти - і створення, і деструкція форм речовини та енергії в процесі діяльності та забезпечення основ її життя. Неможливо забезпечити еквівалентний обмін речовиною з природою, не розглядаючи деструктивну сторону людської діяльності як однаково необхідною поряд з створенням. Людська діяльність повинна бути організована за схемою, характерною для будь-якого циклічного процесу, де кінець процесу за формою співпадає з його початком. Вона повинна рухатись за формою «сировина - виробництво - продукт праці - споживання - нова сировина». В мету кожного окремого акту діяльності має включатись вимога еквівалентності обміну з оточуючим середовищем, а момент деструкції продукту праці повинен зводитися до отримання такої форми речовини та енергії, в який вони можуть бути новою сировиною для виробництва і включатись в природні колообіги речовини та енергії, не порушуючи її органічної цілісності.