Сторінка
4

Форми розподілу необхідного продукту

В футуристичних концепціях кінця XX ст. проблема вирішення проблем у взаємовідносинах суспільства та природи часто корелюється з питаннями вибору стратегій соціального розвитку. За цим критерієм у сучасній західній соціальній екології можна виділити такі основні напрямки:

1) консервативний (неоконсервативний);

2) ліберальний (неолітеральний);

3) радикальний (правий та лівий).

Як наголошує В.М.Лейбін, виділені типи стратегій рідко існують в чистому виді. Часто вони досить химерно переплітаються між собою, виявляючи одночасно подібності і розходження з цілого ряду світоглядних установок. Крім того, той самий суб'єкт дії може бути, наприклад, консерватором в економічній політиці і лібералом в галузі культури, радикалом у вирішенні науково-технічних проблем.

Консервативний напрямок представлений різноманітними сучасними інтерпретаціями мальтузіанської теорії в рамках яких на початку 70-х років XX ст. була висунута теорія «нульового зростання». Виходячи з ідеї про те, що головною причиною сучасних екологічних проблем є перенаселення планети, «демографічний вибух» і викликане цим зростання потреб цивілізації, з яким не може справитись біосфера, прихильники цієї теорії виступають за різке обмеження, а потім і повну зупинку приросту населення та промислової продукції. Розуміючи, що припинення зростання та розвитку суспільства у всіх формах та проявах означає його деградацію і виродження, прихильники цієї ідеї, пропагуючи припинення зростання населення, технічної могутності та промислового виробництва, натомість пропонують пришвидшений розвиток в нематеріальних сферах - науці, мистецтві, культурі і т.п. Ця теза перегукується з тезою К.Маркса про те, що виробництво назавжди залишається для людини царством природної необхідності, а свобода наступає в творчості, де людина і зможе реалізувати себе як істоту вільну.

Можна виділити основні принципи функціонування суспільства згідно з теорією нульового зростання:

1) відсутність чистого приросту продукції в промисловості, що дасть можливість скоротити приріст споживання природних ресурсів, а в майбутньому і перейти до його зменшення;

2) відмова від ідеї прогресу в усіх його проявах і, по можливості, повернення до попередніх, доіндустріальних етапів розвитку суспільства;

3) відмова від природознищуючих індустріальних технологій;

4) заміна крупних організацій невеликими для зменшення ризику від прийняття хибних управлінських рішень;

5) заміна юридичних норм моральними та релігійними, оскільки останні, будучи «внутрішнім приписом», можуть більш ефективно керувати поведінкою людини і не давати робити їй неправильні дії;

6) обмеження деяких громадянських свобод (пересування, вибору професії, кількості дітей і т.д.), які можуть сприяти негативному впливові на оточуюче середовище;

7) зменшення числа університетів і загальної кількості студентів та наукових досліджень, переорієнтація наукових програм з питань нарощення природоперетворюючих здатностей суспільства на проблеми адаптації та виживання;

8) зменшення кількості машин і повернення до ремесла та до ручної праці в сільському господарстві;

9) скорочення дорогого лікування (людей з генетичними відхиленнями, хворобами, що передаються в спадок) для покращання біологічних характеристик людської популяції і т.п.

Подібні погляди почали пропагуватись різноманітними представниками «зеленого» руху і лягли в основу ідеології політичних партій «зелених». Вони отримали деяку популярність серед виборців, що дало можливість представникам цих партій пробитись у законодавчі органи ряду індустріально розвинутих країн Заходу, де вони змогли впливати на державні рішення.

Рецепти розвитку людської цивілізації, пропоновані теорією нульового зростання, були далеко неоднозначно сприйняті в різних країнах. їх дотримання, яке забезпечувало населенню індустріально розвинених країн збереження достатньо високого рівня споживання та комфортності життя, прирікало країни що розвиваються, на увічнення бідності, голоду, масових епідемій. Та й для багатьох в країнах Заходу рівень існуючого добробуту не був тією межею, яка б могла задовольнити.

Теорія нульового зростання була піддана значній критиці як представниками країн третього світу, соціалістичного табору, так і багатьма західними вченими. Американський вчений Д.Белл в середині 70-х років відзначав, що подібні теорії, базовані на перших доповідях Римського клубу, є жахливим прикладом того, як нерозумно можуть бути використані суспільні науки для обґрунтування хибної точки зору. Однак варто зазначити, що теорія нульового зростання дала певний ефект для розвитку індустріально розвинутих країн: поява та широке впровадження енерго- та матеріалозберігаючих технологій (не забуваємо і про вплив енергетичної кризи початку 70-х), переорієнтація виробництва з матеріале- та енергоємних виробництв на наукоємні та на інформаційне виробництво.

Модернізацією теорії нульового зростання стала розроблена М.Месаровичем та Е.Пестелем концепція «обмеженого зростання», яка лягла в основу ліберально-реформістського напрямку. Визнаючи принципову неможливість відмови від прогресу в усіх його проявах, необхідність погодження інтересів всіх учасників цивілізаційного процесу, дана концепція робить спробу узгодити інтереси всіх країн та верств населення планети для збереження загальнолюдської цінності - природних умов існування людини як біологічної істоти та розвиток її як істоти соціальної.

Одним з найбільш відомих теоретиків цього напрямку А.Печчеї було запропоновано проведення наступних заходів для створення умов, що сприяли б вирішенню проблеми глобальної екологічної кризи: