Сторінка
6

Форми розподілу необхідного продукту

Офіційне визнання поняття «сталого розвитку» отримало на конференції ООН «Навколишнє середовище і розвиток» (Ріо-де-Жанейро, 1992).

Згідно з прийнятими в Ріо-де-Жанейро документами стійкий розвиток передбачає:

• право людей на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

• охорону навколишнього середовища як невід'ємну частину процесу розвитку;

• задоволення потреб у сприятливому навколишньому середовищі як нинішнього, так і майбутніх поколінь;

• зменшення розриву в рівні життя між народами світу, а також між бідними і багатими в кожній країні;

• удосконалювання природоохоронного законодавства;

• відмову від моделей розвитку виробництва і споживання, що не сприяють стійкому розвитку.

Реалізувати ці програмні завданні передбачалось шляхом дотримання принципів стійкого розвитку, серед яких:

• економічний розвиток у відриві від екології веде до перетворення планети на пустелю;

• упор на охорону природи без економічного розвитку закріплює злидні та несправедливість;

• рівність без економічного розвитку означає злиденність для всіх;

• охорона природи без права на дію стає частиною системи поневолення;

• право на дії без охорони природи відкриває шлях до колективного і такого, що стосується всіх однаковою мірою, самознищення.

Як зазначає О.М. Адаменко, за своїєю суттю сталий розвиток - це такий, що задовольняє потреби теперішні, але не ставить під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби, тобто сталий розвиток - це соціально-економічний процес, який забезпечує високу якість довкілля і здорову економіку всіх народів світу.

Оцінюючи зміст концепції стійкого розвитку, українська дослідниця Т.В.Гардащук звертає увагу на те, що ідейний зміст «Нашого спільного майбутнього» отримав досить суперечливі, з методологічного погляду, оцінки. З одного боку, в ньому прогнозується, хоч і не явна, але відмова від фізичних меж на користь зростання та визнання провідної ролі ринкових чинників у процесі розвитку, з іншого - визначальна роль бідності у деградації природних ресурсів і доводиться необхідність усвідомлення спільних інтересів і розбудови нового глобального суспільства, на основі цих інтересів. Але загалом цей ■ звіт визнав, що природні ресурси є достатніми для задоволення довготривалих людських потреб. Проблема ж полягає у невідпо­відності просторового розміщення населення щодо природних ресурсів і в розмірах та мірі ефективності використання самих природних ресурсів, які не завжди є раціональними.

Відомий російський вчений академік М.М.Моісеєв, що тривалий час працював над вирішенням глобальних екологічних проблем, поставився негативно навіть до самого терміна «стійкий розвиток». Він зазначав, що в даний час і найближчій перспективі ні про який стійкий розвиток говорити не можна. Орієнтація на стійкий розвиток неприпустимо спрощує сучасний екологічний стан і не націлює людей і людство в цілому на реальність труднощів, з якими вони неминуче зустрінуться раніше, ніж знайдуть шляхи вирішення найважливіших екологічних проблем.

Незважаючи на те, що концепція стійкого розвитку була підтримана світовим співтовариством на рівні Організації Об'єднаних Націй, вона не стала єдиноприйнятною. Більшість дослідників схиляється до думки, що в даний час склалося декілька основних екополітичних стратегій вирішення екологічних проблем серед яких:

1. Руссоістська, яка виходить із можливості повернення людства до доіндустріального стану, коли людина не мала такої значної сукупної виробничої потужності і не могла своїми руйнівними діями нести загрозу існуванню природи в її нормальному стані.

2. Технократична - пропонує вирішення екологічних проблем на основі прискореного розвитку науки і технології.

3. Утилітаристська - заснована на принципі «ліквідації наслідків», пропонує систематично проводити «ремонт природи», приділяти основну увагу виправленню повсякденних помилок.

4. Ліберальна, або стратегія екологічної модернізації. Розглядає ринкові відносини як «природний» регулятор

взаємодії суспільства і природи. Держава стає партнером приватного бізнес у і «зеленого руху», заохочує природоохоронні методи господарювання, впровадження екологічно чистих технологій, перехід до екологічно чистих продуктів.

Систематизуючи існуючі проекти майбутнього у взаємовідносинах суспільства та природи, російські вчені А.В.Кацура, І.Б.Новіков та А.Н.Фомічов виділяють чотири найбільш фундаментальні, на їх думку, альтернативи в екологічних аспектах розвитку цивілізації:

1. Радикально-негативна альтернатива може трактуватися як спроба відмовитись від досягнень науково-технічного розвитку, перехід на нетехнічні рейки розвитку цивілізації шляхом повернення до домашинних форм ремісничої діяльності. Такий шлях вони вважають альтернативою з нульовою вірогідністю, оскільки зараз на Землі не існує таких соціумів, включно з аборигенами Австралії, які не контактували б так чи інакше з технічним розвитком. Науково-технічна революція з усією повнотою виявила свій глобальний та фундаментальний характер, без технічного розвитку людство просто не виживе (хоча варто зазначити, що ця альтернатива продовжує користуватися певною популярністю серед різноманітних течій «зеленого» руху в індустріально розвинутих країнах).

2. Радикально-позитивна альтернатива носить абсолютизовано техніцистський характер - вона орієнтована на тотальну заміну біосфери техносферою, на відповідну реконструкцію тілесної і духовної структури людини. Це допущення, на думку вчених А.В.Кацури, І.Б.Новікова та А.Н.Фомічова, можна вважати альтернативою надзвичайно малої вірогідності, адже всі умови тривалого існування людини визначаються біосферою. Без біосфери життя людства неможливе, стрімка радикальна перебудова власної тілесної та духовної структури загрожує самоліквідацією людини розумної як виду (можливі наслідки реалізації такої альтернативи висвітленні в жанрах наукової фантастики та яскраво ілюструються фільмами на кшталт «Термінатор-1, -2, -3», «Кіборг», Той, що косить галявини» і т.п.).