Сторінка
3
Прогнози екоалармістів отримали обґрунтування в роботах Дж.Форрестера та Д.Медоуза, які були авторами перших доповідей Римського клубу.
В другій доповіді - «Людство на роздоріжжі» було сформульовано оригінальний підхід до екологічної проблеми. А саме:
• по-перше, світ необхідно розглядати як систему взаємозалежних територій (маються на увазі відмінності в культурі, традиціях і економічному розвитку), а не як однорідне ціле (що може призвести до серйозних помилок);
• по-друге, до середини майбутнього століття замість руйнації цієї системи можуть відбутися місцеві конфлікти на різних територіях з різних причин;
• по-третє, катастрофі у світовій системі можна запобігти за допомогою вжиття заходів у глобальному плані, а відмова від них буде мати наслідки на всіх територіях;
• по-четверте, глобальне вирішення проблем можна здійснити без урівноваженого, диференційованого зростання (яке ближче до органічного, ніж до однорідного);
• по-п'яте, відтермінування реалізації світової стратегії не тільки шкідливе і високовартісне, а й ставить світ перед смертельною небезпекою.
Дещо з інших позицій ніж О.Тофлер та Т.Роззак підходить до вирішення проблеми майбутнього у взаємовідносинах суспільства та природи група представників екопесимістичної течії, яку представляють Г.Кан та Е.Мюрез. Визнаючи можливість в майбутньому глобальної екологічної катастрофи, вони вважають її не лише невідворотною, а в певній мірі й бажаною.
У книзі «Наступні 200 років. Сценарій для Америки та світу» Г.Кан зазначає, що негативні наслідки втручання людини в природу не повинні взагалі розглядатись як серйозна проблема. Голод, масові епідемії, виснаження природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища - це лише побічні, тимчасові проблеми становлення нової «суперіндустріальної» цивілізації, причини яких полягають в неефективному управлінні та невігластві управлінців.
Г. Кан вважає за цілком прийнятне пожертвувати задля прогресу цивілізації екологічними інтересами слабо розвинених в економічному відношенні країн, зберігаючи якість оточуючого середовища країн Заходу. Він пропонує відстоювати інтереси оточуючого середовища, де це тільки можливо та корисно і стимулювати розвиток економіки там, де він виявляється відносно продуктивним, а збитки, що завдаються оточуючому середовищу, є другорядним, роблячи благо для населення бідних країн, яке замість того, щоб померти через короткий час від голоду, помре через десяток років від промислового забруднення їхніх територій проживання.
Цей сценарій офіційно не був підтриманий жодним з урядів промислово розвинутих країн, однак факти останніх десятиріч свідчать, що процес винесення екологічно шкідливих виробництв в країни третього світу набирає обертів. В останні роки до них приєднались і колишні соціалістичні країни, які в погоні за західними технологіями змушені до своїх власних екологічних проблем додавати й імпортовані.
Крайню позицію в екопесимізмі виражає французький футуролог Е.Мюрез, який в своїй роботі «Заповіт для майбутнього світу» найкращим способом вирішення сьогоднішніх екологічних проблем людства вважає обмін «помірними» ядерними ударами. Після такого «невеликого» ядерного конфлікту різко зменшиться населення планети і, тим самим, автоматично зникнуть проблеми з перенаселенням, нестачею природних ресурсів, продуктів харчування і т.п. Головним завданням «цивілізованих» країн є необхідним чином підготуватись до такого розвитку подій, щоб бути в змозі не лише вижити в цій війні, а й створити необхідні запаси для якнайшвидшого розвитку нової цивілізації.
Технооптимістична течія представлена іменами таких визначних вчених, як У.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Р.Арон, З.Бжезинський, Д.Бем, Б.Гаврилишин та іншими. Спільним для поглядів цих мислителів є спроба органічно вписати проблему взаємовідносин суспільства та природи в комплекс проблем майбутнього цивілізації. Визнаючи, що з розвитком та якісними змінами в продуктивних силах людства повинна відбутись і зміна характеру соціоприродних відносин, вони саме у прискореному прогресі науки та техніки і відповідних трансформаціях існуючих соціальних систем вбачають головну передумову подолання загрози глобальної екологічної кризи.
Представники технооптимізму, пропонуючи різноманітні моделі постіндустріального, технотронного, інформаційного та інших суспільств, все ж вважають, що в їх основі залишаться основні соціальні цінності західного суспільства - приватна власність, свобода індивіда, конкуренція і т.п. У радянській літературі такі погляди піддавались жорсткій критиці як «апологетика капіталізму». Однак сьогоднішній західний світ далеко не такий, яким його описав К.Маркс в середині XIX ст., а найбільш розвинені країни, що знаходяться на стадії переходу до постіндустріального етапу розвитку, не є такими й поготів.
У соціально-екологічних аспектах теорій технооптимістів часто порівнюється вплив на оточуюче природне середовище в країнах з різними соціально-політичними системами. При цьому можна зустріти як спроби поєднати найкраще в системі управління соціально-природними відносинами, так і різку критику самої суті «соціалістичного природокористування». Так, у доповіді Римського клубу «Дорога в майбутнє» ЇЇ автор, Б.Гаврилиїшш, заявляючи про необхідність позбавитись ідеологічних перегинів і сконцентрувати зусилля на питаннях соціальної інженерії, сприяючи таким чином появі нових лідерів, що будуть здатними перебудувати соціальні системи та економічні інституції без політичних катаклізмів, звертає увагу на принципову еконесумісність реального соціалізму. Сама система управління в соціалістичному суспільстві має в собі основоположні вади. її видимі переваги - плановість господарства, високий ступінь контролю за всіма суспільними процесами, централізація - обертаються в реальності великими недоліками, коли внаслідок некомпетентного управлінського рішення починається збій у всій системі і його екологічні наслідки досягають масштабів, що переходять рамки даної держави (вже пізніше стали відомі і факти, що підтвердили це положення - спроба перекидання води сибірських рік в Середню Азію, що могло б змінити клімат всієї планети, експерименти на Чорнобильській АЕС і, як результат, найбільша ядерна катастрофа в історії людства і т.п.).
Практично всі прихильники технооптимізму вважали, що саме поєднання досягнень сучасної науково-технічної революції та ринкової економіки, при певній кореляції системи цінностей та соціальних пріоритетів, є основою виходу з глобальної екологічної кризи. При цьому особливого значення надавалось саме механізмам ринкової саморегуляції, які є своєрідним соціальним відповідником механізмів саморегуляції біосфери.
Російський вчений В.М.Лейбін вважає, що для побудови типології екофутуристичних концепцій є доцільним введення третьої характеристики, що описує реально існуючі проміжні між оптимізмом і песимізмом світоглядні позиції. Поняття «меліоризм» (від англ. meliorate - поліпшувати) є, мабуть, найбільш вдалим терміном, що характеризує собою світоглядні позиції, які не відносяться ні до оптимізму, ні до песимізму, а є чимось середнім між полюсами класичної схеми. Для меліоризму характерним є прагнення до пошуку «золотої середини» між позиціями та програмними установками екопесимізму та технооптимізму.
Завантажити реферат