Сторінка
5

Роль держави у становленні та розвитку ринкової економіки України

Державне регулювання стає вкрай необхідним з ураху­ванням тих реалій, в яких відбувається реформування еко­номіки України. До основних із них належать:

• висока зношеність основних фондів, слабке цивільне машинобудування, підвищена ресурсомісткість;

• необхідність розвитку конкуренції, з одного боку, і державного розподілу ресурсів — з другого, у зв'язку з чим актуальним є формування механізму поєднання цих шляхів перерозподілу ресурсів;

• слабкість грошового обігу, який диктує здійснення си­стеми заходів щодо стабілізації і зміцнення гривні, а до їх реалізації — розробка механізму підвищення інвестицій­ної активності;

• відсутність чіткої соціально-економічної перспективи;

• монополізм, тіньова координація, а інколи і безпосе­редній контроль економіки мафіозними структурами.

Нині відстежувались два підходи в питанні про роль держави в перехідній економіці. Один представлений кон­цепцією "обмеження інтервенції держави в економіку", що завбачає проведення макроекономічної політики з вико­ристанням монетарних методів. Другий наполягає на до­статньо високій, активній ролі держави в перетвореннях. У випадку другого підходу створюються певні передумови, для формуючого впливу держави на економічну динаміку, а також реалізації низки зазначених вище основних прин­ципів. При цьому державний вплив має забезпечити со­ціальну орієнтацію всіх галузей суспільного господарства, підтримку зайнятості населення.

Конкретні функції державного управління досить чітко визначились у процесі практичної їх реалізації розвиненими країнами світу. Як свідчить аналіз відповідного до­свіду, держава має забезпечити:

• узгодження інтересів на всіх рівнях: суспільство — регіон — фірма — працівник;

• збалансованість розвитку, структурну переорієнтацію суспільного відтворення;

• включення вітчизняної економіки в міжнародний поділ праці;

• розвиток виробничого потенціалу країни — його якіс­ний стан, темпи нарощування, рівень використання;

• активну цілеспрямовану кредитну, грошову, податко­ву політику;

• надання фірмам, комерційним структурам інформації про схеми розвитку і розміщення продуктивних сил, довго­строкові й середньострокові плани соціально-економіч­ного розвитку країни і її регіонів.

Все це свідчить про те, що держава реалізує свої функції з управління національною економікою, здійснюючи бага­тоцільову, різноспрямовану діяльність. Отже, потрібна впо­рядкована система заходів, дій держави, які в сукупності є загальнодержавною макроекономічною політикою. Дослід­ники виділяють декілька її основних напрямків (див. Табл. 1.).

Таблиця 1. Основні напрямки політики державного регулювання економіки.

Інституційна політика — цілеспрямовані дії держа­ви з перетворення або усунення економічних інститутів, формування нових. Тут є пріоритетними реформування ін­ститутів державного регулювання, приватизація держав­ної власності, формування і розвиток інфраструктури ринку, насамперед уточнення ролі фінансових та інвестиційних інститутів.

Структурно-інвестиційна і промислова політика забезпечує формування ринкових суб'єктів, надає держав­ну підтримку виробнику продукції, на яку є і буде в най­ближчому майбутньому попит; причому перерозподіл ре­сурсів належить здійснювати не за галузями, а відповідно за більш деталізованими ознаками (наприклад, для розвит­ку інвестиційного устаткування), широко використовую­чи цільові програми.

За даними окремих досліджень промислова політика охоп­лює: встановлення конкретних цілей у результаті аналізу реальних можливостей розвитку з урахуванням варіантів світогосподарських зв'язків; установлення системи пріоритетів у розвитку; конкретизацію етапів досягнення стратегічних цілей; механізми реалізації пріоритетів.

Стосовно розробки стратегії промислової політики показовим є досвід Японії. Промислова політика цієї країни включала регульоване відкриття економіки, узгоджене зі зміцненням національного виробництва, поетапну модернізацію виробничого устаткування, підвищення рівня технології відповідно з пріоритетами, заходи зі стабілізації економіки.

Фінансова політика — це необхідні відповідні перспективні програми, узгоджені з організаційно-інституційними перетвореннями.

Соціальна політика — насамперед соціальний захист найменш забезпечених верств населення, управління че­рез інтереси.

Державна політика в широкому розумінні охоплює всі дії держави у сферах податкової, цінової, кредитної, дота­ційної, зовнішньоекономічної політики, реформування відносин власності та інших, що мають вплив на розви­ток промисловості; у вузькому розумінні — управління окремими галузями і підприємствами: зміна обсягів ви­пуску продукції, структури виробництва, створення но­вих галузей, сприяння малому бізнесу, економії ресурсів та. ін.

З боку стратегічної цілі реформ доцільне виділення як пріоритетного інноваційного напрямку, який включає:

• визначення пріоритетів науково-технічного розвитку і здійснення розподілу державних ресурсів;

• створення сприятливого інноваційного клімату в еко­номіці, послідовне формування платоспроможного попиту на інновації;

• створення умов для розвитку підприємництва в на­уково-технічній сфері;

• активний протекціонізм стосовно до інтелектуально­го, науково-технічного потенціалу країни.

Реалізація зазначених функцій держави в регулюванні економіки потребує відновлення і подальшого розвитку системи планування на макрорівні з метою обґрунтуван­ня рішень, пов'язаних з реалізацією цих функцій.

1.3. Важливість ролі держави у становленні та регулюванні ринкової економіки

Ринкова економіка — це система прав і обов'язків. Без дійових правових механізмів, економічної відповідальності за прийняті рішення і зобов'язання вона не зможе фун­кціонувати. Ринок — одне з визначних досягнень люд­ської цивілізації. Він пройшов випробування часом і довів велику життєву силу. Це підтверджено світовим досві­дом і зафіксовано сучасною наукою. Маємо підстави ствер­джувати, що сучасна історія не знає жодного прикладу ви-сокорозвиненої, гнучкої економіки, яка могла б ефективно функціонувати без ринку.

Сучасний ринок вважається соціально орієнтованим, ефективно регульованим, що органічно вписується у відповідні соціально-економічні моделі, які досить різно­манітні і не виключають одна одної (наприклад, англо-саксонська, романська, скандинавська, східноазіатська). Однак, незважаючи на різноманітність моделей ринку, для розвиненої ринкової економіки характерні й загальні риси. Світовий досвід вказує насамперед на те, що без актив­ної регулюючої ролі держави не може бути ефективної, і соціально орієнтованої ринкової економіки. Немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де б держава усунулась від регулювання ключових соціально-економіч­них процесів.