Сторінка
3

Роль держави у становленні та розвитку ринкової економіки України

Відомий український учений і політичний діяч М.І. Туган-Барановський у праці "Промышленные кризисы в со­временной Англии, их причины и влияние на народную жизнь" дійшов висновку, що вихід із кризи завжди пов'я­заний з інвестуванням нагромадженого капіталу в нове виробництво, тобто в його структурну перебудову. Оптимізм для України полягає саме в тому, що, як стверджують і М. І. Туган-Барановський, і Дж. Кейнс , завдяки наяв­ності потужного виробничого потенціалу в разі правиль­ної макроекономічної політики можна набагато швидше виправити становище, аніж тоді, коли такого потенціалу немає або він незначний. Однак принципи цієї макроеконо­мічної політики і структурної перебудови потрібно опра­цювати. Досвід попередніх років свідчить, що спроби замі­нити державне директивне планування як головний ме­тод управління на монополізований державний сектор його ринковим саморегулюванням не дали жодних результатів. Нагальність регулювання ринку України зумовлена майже цілковитим розривом її зовнішньоекономічних зв'язків із державами близького зарубіжжя. Саме це, а також незадовільний стан внутрішньоекономічних зв'язків і унеможливлюють управління лише через механізми ринкової економіки.

Найважливішим складником державного впливу на макро- й мікроекономічні процеси у країні за ринкових умов є планування. Обґрунтовуючи необхідність макроекономічного планування, відомий американський підприємець Лі Якокка констатував, що "державне планування зовсім не означає соціалізм. Воно означає лише наявність продуманої стратегії та сформульованих цілей. Воно означає узгодження всіх аспектів економічної політики, а не переслідування вузькогрупових інтересів. У нас прогресу не буде, якщо ми не відмовимось від безумної ідеї, ніби будь-яке планування в масштабах країни є наступом на капіталістичну систему".

На сучасному етапі модель ринкової економіки України має відповідати таким вимогам:

1. Вона має гармонічно поєднувати антитоталітарний механізм соціального ринкового господарства та економіч­не макрорегулювання змішаної економіки.

2. Нова модель економіки має передбачати відносно три­вале функціонування сильного державного та приватного секторів економіки, причому частка останнього повинна щорічно збільшуватися. Це свідчить про необхідність структурної перебудови не лише міжгалузевих комплексів, а й економіки країни загалом. При цьому переважання на початку державного сектору економіки не передбачає будь-яких пільг, переваг або виняткових прав, якими б користувалися підприємства цього сектору. Набутий досвід із при­ватизації підприємств України, а також світовий досвід свідчать, що за три-чотири роки неможливо якісно транс­формувати підприємства у сфері сучасного підприємни­цтва. Це зумовлено насамперед недосконалістю законодав­чої та нормативної баз, інерцією мислення керівників і вищих органів управління. Тому процес трансформації державного сектору економіки у приватний буде поступо­вим і триватиме невизначений час. Це означає, що еконо­міка України в найближчій перспективі буде змішаною, а тому держава має використати кейнсіанські принципи макроекономічного регулювання. При цьому слід ураху­вати постсоціалістичний характер української економіки й узяти за основу змішану модель управління ринковою економікою європейського типу, коли ринковий механізм функціонує під суворим контролем держави. Водночас курс на інтенсивне становлення приватного сектору — це не форсований і бездумний розподіл державних підприємств, їх негайне передання у приватний сектор. Такі проблеми мають вирішуватися послідовно і за допомогою механізмів конкуренції, роздержавлення, приватизації, банкрутства, злиття, поглинання та інших трансформацій.

3. У найближчому майбутньому економіка України має бути лише змішаною, й одним із критеріїв керованості неї буде суперечлива єдність порівняно жорсткого державного регулювання економіки та ринкового саморегулювання. При цьому послаблення та звуження сфери макроре- гулювання має здійснюватися лише в міру становлення і посилення дії механізмів ринкового саморегулювання в його цивілізованих формах.

4. Посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденцій у сфері ринкової економіки має здійснюватися водночас із посиленням впливу держави в соціальній сфері. Будь-які спроби перейти до ринкового саморегулювання у сфері розподілу в країні з постсоціалістичною економікою є згубними.

5. За нинішньої соціально-політичної ситуації економіка України має бути не сепаратистською, а унітарно конструктивною з елементами регіонального самоврядування. Отже, на сучасному етапі державне регулювання має бути складовою індикативного планування і спрямовуватись насамперед на стабілізацію виробництва, подолання ін­фляції, запобігання подальшому зниженню життєвого рівня населення.

Найважливіші завдання економічної політики Украї­ни потрібно конкретизувати в політиці таких державних пріоритетів: прискорення структурної перебудови економіки з метою розвитку конкуренції; збільшення обсягу випуску продукції, що користується попитом, експорто-спроможна та імпортозамінна; модернізація і технічне пе­реозброєння підприємств, виробничих потужностей яких не вистачає для створення замкнених циклів із виробництва особливо важливих виробів виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання тощо.

Економічну політику слід реалізовувати лише через державне регулювання економічних процесів в умовах ринкової економіки. Для цього Україна має великий ар­сенал випробуваних світовою та вітчизняною практикою економічних, правових та адміністративних важелів — ціни, податки, державний контракт, субсидії, суб­венції та ін. Ефективність державного регулювання залежить від того, наскільки розумно й виважено викори­стовуються ці важелі у процесі реалізації економічної політики.

Ціни й надалі відіграватимуть важливу роль в економічному впливі держави на економіку. У сучасних умовах немає змоги перейти до реформування цін на основі попиту і пропозиції. Це зумовлено передусім характером інфляційних процесів, ліквідацією диспропорцій і забез­печенням паритетності в міжгалузевому обміні, необхід­ністю соціального захисту окремих верств населення.

Особливо актуальним є питання цінового нівелювання тиску промисловості на сільське господарство через державне регулювання. Для цього держава за допомогою цін має впливати насамперед на споживання продукції базових галузей (вугілля, нафти, газу, електро- і теплоенергії, послуг транспорту і зв'язку), підтримувати сільськогосподарське виробництво (забезпечувати паритет обміну з про­мисловістю), декларувати зміни цін на основні види продукції виробничо-технічного призначення, обмежувати торговельно-постачальницькі надбавки при визначенні роз­дрібних цін і тарифів, а в подальшому взагалі відмінити їх. На сучасному етапі особливу увагу держава повинна звернути на фактори, які б сприяли посиленню інвестиційної діяльності. Нині частка амортизаційних відрахувань у структурі видатків на фінансування технічного розвит­ку підприємств надто мала, до того ж не забезпечується покриття необхідних витрат на реновацію основних фондів. Внутрішніми джерелами фінансування технічного пере­озброєння підприємств мають бути прибуток і амортиза­ційні відрахування, зовнішніми — емісія цінних паперів і кредит. Причому частка зовнішніх джерел фінансування технічного розвитку галузей господарства повинна збільшуватись.