Сторінка
8

Принципи та види кредитування в ринковій економіці

Якщо позичальник не сплачує заборгованості за позичкою через свою несплатоспроможність чи з інших причин, страхова компанія бере на себе погашення кредитуразом із відсотками.

Кредитоспроможність – це наявність передумов для одержання кредиту і здатність його повернути, при цьому враховуються:

- дієздатність позичальника;

- його репутацію;

- наявність капіталу;

- наявність забезпечення;

- економічну кон’юктуру.

IV. Методи управління ризиками кредитів

Всі форми, види кредитів та операції по їх забезпеченню направлені, з одного боку на те, щоб забезпечити кредитом позичальника, а з другого, щоб уникнути кредитногоризику для кредитора. Тому, розмаїття цих прийомів дуже велике і кожен банк вибирає їх самостійно, ретельно прогнозуючи тапрораховуючи всі можливі варіанти.

Банки можуть також вимагати від клієнтів достатнього і якісного забезпечення кредитів у вигляді:

1) застави майном та майнових прав:

· забезпечення нерухомим майном:

Ø заставою можуть бути земельні ділянки, виробничі та сільськогосподарські будівлі, приміщення, комунікації (для юридичних осіб);

Ø житлові будинки, квартири (для фізичних осіб).

· забезпечення рухомим майном, коли заставою є:

Ø обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби (для юридичних осіб);

Ø товари тривалого вжитку (для фізичних осіб).

· забезпечення цінними паперами, коли, як заставу банки звичайно приймають високоліквідні цінні папери, зокрема державні цінні папери та високоліквідні цінні папери;

· забезпечення дорогоцінними металами;

· інші застави;

2) гарантій – забов’язання третьої особи (іншого банку, юридичної особи) сплатити борг за конкретного позичальника в разі його несплатоспроможності;

3) доручень – забов’язання третьої сторони сплатити борг і суму відсотків. Ці забов’язання поширюються як на кошти, так і на інші цінності, що йому належать (у разі, якщо коштів не вистачить);

4) свідоцтв страхових компаній.

Ризики муніціпальних забезпечень

Розглянемо ризики кредитів на прикладі муніціпальних запозичень.

Муніціпальні запозичення є важливим джерелом фінансового забезпечення розвитку місцевого самоврядування.

Упродовж 90-их років ХХст. Практика муніціпальних запозичень активно впроваджується у колишніх соціалістичних країнах. Як наслідок, з одного боку, органи місцевого самоврядування почали відігравати дедалі активнішу роль у соціально-економічному розвитку цих країн. З іншого боку, почав інтенсивно зростати муніціпальний борг, який є складовою частиною сукупного державного боргу. Стоїть питання мінімізації цих боргів. Ця проблема актуальна і для України.

У середині 90-их років більше 10 міст України вийшли на ринки позичкового капіталу, включаючи м.Київ. Починаючи з 2003р. м.Київ почало активно залучати ресурси не лише із внутрішнього ринку позичкового капіталу, а й здійснило два великих зовнішніх запозичення.

На жаль, вітчизняне законодавство не гарантує мінімізації ризиків муніціпальних запозичень, про що засвідчує дефолт м.Одеси за позикою 1997р.

Класифікація ризиків муніціпальних запозичень:

1) Ризик дефолту – основний ризик. Виникає із причин (вихідні ризики):

- зниження доходів муніципалітету;

- ризик ліквідності муніціпальних цінних паперів;

- інфляційний ризик;

- можливість виникнення занепокоєння в інвесторів та кредиторів;

- валютний ризик.

Якщо розглядати приклади дефолтів на муніципальному рівні в розвинутих державах, то класичним прикладом буде дефолт м.Нью-Йорка (США) в 1975р Це найбільш фінансовий центр світу.

Витрати Нью-Йорка в той час зростали дуже швидкими темпами. Понад мільйон мешканців міста жили за рахунок соціальної допомоги із міського бюджету, яка щороку збільшилась на 8%. Кількість муніціпальних службовців у розрахунку на 10000 населення становила понад 500 осіб – по середньому показнику по США – 200 осіб. Витрати на 1 жителя Нью-Йорка перевищували $1200 США на рік, в той час коли, наприклад, у Чікаго вони становили - $240.

Всі ці фінансові потреби місто вирішувало випускаючи муніціпальні облігації, залучались колосальні кошти під великі будівельні проекти, більшість яких покривалися муніціпальними запозиченнями. По розрахунку американських фінансистів ці об’єкти повинні були швидко самоокупитися.

В цей же час почалися глобальні фінансові та політичні катастрофи: війна у В’єтнамі, ОПЕКщодо країн, які підтримували Ізраіль, енергетична криза у США та нестабільність фондового ринку країни.

Хибна політика муніціпальних запозичень, коли залучені кошти спрямовувались в глобальні проекти, які не могли себе швидко окупити, коли не враховувались всі ризики боргів, і привели до дефолту.

Дефолт міста був і в Україні. Це дефолт м.Одеси у 1998р., коли нераціонально використовувались запозичені кошти, не було розроблено програми погашення та обслуговування боргу з визначенням джерел фінансування і програм цільового використання коштів.

2) Макроекономічні ризики (основний ризик).

Похідні ризики:

- інфляційний ризик – приводить до зміни ринкової кон’юктури;

- ризик зміни політичної ситуації у країні;

- валютний ризик.

Ці ризики приводять до можливості настання фінансової кризи та економічного спаду в країні.

Макроекономічні ризики багатоаспектні. Можливість і ймовірність настання фінансової кризи в країні приводить до паніки інвесторів, коли цінні папери масово продаються, а кредитори надають фінансові ресурси по дуже великим цінам.

Ризик політичної ситуації в країні приводить до валютного ризику, а в сукупності все це приводить до ризикових запозичень на муніціпальному рівні.

Класичним прикладом таких ризиків є революція 1917 року, коли станом на 1.01.1913р. загальна вартість муніціпальних облігацій Росії складала 471,2 млн. руб Всі муніціпальні облігації випускались на тривалий термін від 30 до 49 років. Внаслідок зміни політики кредитори 65 міст – позичальників загубили все, бо облігації втратили свою вартість.

3) Правові ризики включають в себе:

ü можливість зміни міжнародних правових норм;

ü можливість зміни загально-державних правових норм;

ü можливість зміни правових норм муніципалітету.

Ці ризики зводяться до можливих форм власності на комунальне майно, що належить муніципалітету та може бути використане як застава під запозичення;

це можливість зміни міжнародних правових норм у галузі здійснення муніціпальних запозичень.

Особливо важливий такий ризик при залученні коштів на зовнішніх ринках, коли кредитор та позичальних є суб’єктаим різних держав з різними правовими основами.

Ризики виникають із зміною законодавчої бази, яка регулює запозичення що і сталося з розпадом Радянського Союзу та інших соціалістичних держав, або із відсутністю правових норм, які регулюють місцеві запозичення.